Програш у класики

Програш у класики
(розділ із біографічного роману «Камінь», автор – Володимир Шабля).
1934 рік, червень. Томаківка.
У класики грали здебільшого дівчата. Хлопчаки зазвичай віддавали перевагу силовим або командним видам спорту. Але іноді траплялося, що чоловічої компанії не набиралось, і тоді пацани приєднувалися до дівчат. Гратись із дівчатами не вважалося чимось негожим, а часом спільне дозвілля настільки затягувало хлопців, що переростало в повальне захоплення новою для них грою. Саме цю особливість стосунків у дитячому середовищі вирішив використати Петя для знайомства з Катею.
Він знав, що дівчатка збираються на ігровому майданчику трохи раніше за хлопців. А тому в намічений день підліток вирішив піднатужитися й попрацювати по господарству навіть на сонці. Це дало можливість закінчити належну йому частину польових робіт приблизно на годину швидше і, таким чином, приурочити свій прихід на майданчик до моменту, коли дівчата вже почали грати, а хлопчаків ще не було.
– Привіт, дівчата! – голосно привітався Петрик, широко посміхаючись. – Приймете мене в гру? Бо хлопців щось не видно.
– Давай! – лукаво посміхаючись, відповіла Катруся. – Нам якраз не завадить хлопчик для биття. Ставай у чергу за Світланкою.
Петя мовчки "проковтнув" шпильку, хоча таке іронічне ставлення його й зачепило.
«Зараз побачимо, хто з нас призначений для биття», – подумав він, налаштовуючись на змагання.
У хлопчачому осередку гра у класики вважалася зовсім легкою: «Ну, що там складного? Кидай камінчик та стрибай, як горобчик!» Хлопці були впевнені, що будь-хто з них легко обіграє дівчат за всіма статтями.
Однак, тільки-но приступивши до гри, Петя зрозумів, що не все так просто. Потрапити битою в далекі квадрати без тренування йому було важкувато, а дівчатка робили це здебільшого точно. Крім того, розміри квадратів були пристосовані до менших дівчачих ніг, а його великі лапи постійно наступали на лінію.
Загалом, як виявилося, Катя насправді мала рацію: в цьому, на перший погляд, простому змаганні хлопець зайняв ганебне останнє місце. Подальші спроби не надто виправили ситуацію. І хоча у процесі гри Петрик досяг своєї початкової мети – познайомився з Катрусею, – ставлення дівчинки до нього, як до лузера, зводило нанівець усі зусилля. Між тим хлопчина не збирався здаватися. Вже після закінчення гри, повертаючись разом із дівчатами додому, він намітив план своїх наступних дій по виправленню ситуації.