Раптова перевірка

Раптова перевірка

(розділ із біографічного роману «Камінь», автор – Володимир Шабля).

1942 рік, березень. Виправно-трудовий табір "і"/6.

Рівно о дев’ятій годині комісія, що складалася з начальників та відповідальних працівників режимної частини, робочої зони, а також представників бухгалтерії, прибула на будівельний майданчик.

– Доброго ранку! Ми – члени комісії, створеної відповідно до розпорядження нової начальниці табору, старшого лейтенанта держбезпеки Синіциної, – повідомив Олексій Приходько бригадиру. – Наразі ми маємо намір провести на Вашій ділянці раптову перевірку. Пропоную розпочати з обходу.

– Будь ласка, – неохоче, але приймаючи як даність відсутність вибору, погодився той.

Будівельною бригадою вільнонайманий Леонід Коржевий керував уже два роки, і за цей час зміг добре порозумітися з колишнім начальником табору. Він ходив у Попенкова в улюбленцях, оскільки методи керівництва та й життєві принципи у обох були дуже схожими. Попенков забезпечував будівельну бригаду найкращими кадрами, заплющував очі на драконівські методи управління нею і махінації, а Леонід періодично підкидав начальникові табору то дефіцитні товари, то грошенят, а то й дівчаток.

– Яким чином побудуємо нашу роботу? – послужливо запитав Коржевий у членів комісії.

– Я думаю, раціонально було б пройтися по всіх робочих точках, поговорити з людьми, пояснити їм ситуацію, вислухати пропозиції, а заразом і звірити обсяги виконаних робіт за останні два-три дні із зафіксованими в документах, – озвучив своє бачення Олексій Ілліч.

Члени комісії згідно закивали головами та стали якось врозбрід вимовляти слова схвалення.

– Якщо можна, – звернувся Петро до нарядника, що стояв трохи позаду бригадира, – принесіть нам відомості про виконані роботи, а також про надходження й витрати матеріалів за останні три дні.

Нарядник пішов у свій кабінет, а члени комісії разом із керівництвом будівельної бригади попрямували до найближчої робочої ділянки. На ній близько дюжини людей на ношах переносили щебінь з купи, яка знаходилася метрів за п’ятдесят від споруджуваного об’єкту, до його входу.

– Вітаю товариші! – голосно звернувся сержант Приходько до працюючих в’язнів. – Прошу на кілька хвилин відірватися від роботи та підійти до нас у зв’язку з необхідністю проведення заходів щодо контролю і раціоналізації організації праці.

Люди почали потихеньку збиратися біля групи перевіряльників. Деякі, кому до завершення робочого циклу залишалося небагато операцій, доробляли розпочате й опісля приєднувалися до зборів. Погода була морозна, і робітники весь час рухалися: то перетоптуючись з ноги на ногу, то стрибаючи, то поплескуючи рукавицями.

– Насамперед хочу повідомити вам про те, що новим начальником нашого табору призначено старшого лейтенанта держбезпеки Ольгу Синіцину, – розпочав ділову розмову Олексій Ілліч. – Сьогодні на планерці вона зажадала від керівного складу навести лад на всіх ділянках, максимально раціоналізувавши виробничий процес. Для посилення цього напряму старший лейтенант Синіцина призначила начальником робочої зони Шаблю Петра Даниловича, – він указав рукою на Петра, ніби запрошуючи його підхопити естафету.

– Товариші! – звернувся в свою чергу Петро до присутніх. – Головним завданням нашої комісії є пошук шляхів удосконалення виробничого процесу. Тому прошу вас описати, якою роботою ви займалися протягом останніх трьох днів та які у вас пропозиції щодо поліпшення організації праці.

– Учора ця група ув’язнених виконувала такі ж роботи, як і сьогодні, – кинувся звітувати щойно підоспілий нарядник, намагаючись змерзлими руками знайти потрібний папір у своїй сумці. – Ось. Перенесено 10 кубометрів щебеню на відстань 60 метрів за допомогою нош, – він потряс у повітрі сіруватим листом, списаним каракулями. – Позавчора група переносила щебінь усередину об’єкта, – нарядник знову взявся ритися в сумці.

– Дякую за інформацію, – зупинив його Петро стримуючим жестом. – У кого будуть пропозиції щодо раціоналізації трудового процесу? – звернувся він до робітників.

Люди стояли, як німі. Деякі опустили голови, інші з відсутнім виглядом озиралися на всі боки.

– Вносьте свої пропозиції щодо того, як покращити роботу на вашій ділянці! – підтримав колегу помічник начальника табору з режиму.

Але ніхто не озвався.

«Вони бояться начальства, – уґрунтував Петя, – думають, що ми поговоримо і підемо, а їм потім, якщо раптом скажуть щось не те, – розхльобуй. Їх треба б підштовхнути, зацікавити».

Щойно призначений начальник робочої зони гарячково шукав вихід із ситуації. Він розумів, що без участі й підтримки пересічних ув’язнених дуже важко буде покращити процес виробництва. Тому будь-що потрібно розірвати існуюче порочне коло корупції та безвір’я, яке паралізує у людей навіть елементарні прояви ініціативи й підприємливості. Втім що можна зробити?

Раптом оригінальна обнадійлива ідея спала Петрові на думку, і він, захоплений бажанням якнайшвидше втілити її в життя та не особливо замислюючись про наслідки, наважився ризикнути, а відтак узяв відповідальність на себе:

– Як начальник робочої зони гарантую кожному, хто надасть цінну пропозицію, котра заслуговуватиме на увагу, додатковий денний продовольчий пайок, – випалив Петро.