План Кідмана

План Кідмана

(розділ із біографічного роману «Камінь», автор – Володимир Шабля).

1942 рік, березень. Виправно-трудовий табір "і"/6.

Прочухан, отриманий від начальника табору, спонукав оперуповноваженого Михайла Кідмана до нестандартного мислення. Йому було зрозуміло, що Попенков незадоволений ходом вербування і хоче будь-що скоріше зламати цього Шаблю. А отже, можна не боятися засудження начальства та застосувати деякі не цілком легальні методи переконання.

Тому протягом дня Кідман іще раз ретельно проаналізував наявні в справі Петра документи, зіставляючи їх із відповідями на запити щодо родичів ув’язненого, які недавно надійшли з українського архіву НКВС. У результаті вдалося знайти деякі потенційно вразливі місця. Виявилося, що цей упертий стоїк дуже прив’язаний до своїх батьків; про це свідчили певні непрямі дані.

Щойно особіст усвідомив цю слабкість підопічного, в його голові одразу ж дозрів, як йому здавалося, по-єзуїтськи блискучий план. Протягом часу, що залишався до допиту, Михайло подумки відточував деталі. Як пес, котрий почув дичину, оперуповноважений гарячково перебирав у думці можливі варіанти розвитку подій, намагався змоделювати ситуацію та реакцію "об’єкта".

Зупинившись на найефективнішому, з його точки зору, алгоритмі дій, він узяв офіційний бланк і написав на ньому з десяток рядків, ретельно обмірковуючи кожне речення. НКВС-ник підготував ще кілька документів, поклав усе до папки в тій послідовності, як збирався задіяти під час допиту, подивився на годинник. До початку заходу залишалося близько пів години.

Кідман кілька разів нервово пройшовся з кінця в кінець кабінету, наблизився до вікна, різко відсмикнув штору й глянув у темряву, намагаючись роздивитись силует барака, в якому мешкав "об’єкт". Нічого не побачивши, він досадливо прикусив верхню губу, потім тричі стиснув і розтиснув кулаки, схопив зі столу пачку цигарок та нервово закурив. Спершись задом об край підвіконня, Михайло зробив кілька затяжок поспіль, проте заспокоїтись не вдалося. Опер змусив себе повільно докурити цигарку, сів за стіл, як учень, склавши руки.

«Треба починати, – подумав він, не дочекавшись наміченої години, втім відчувши деякий спад емоцій, – головне – самому не перегоріти. Інакше вся процедура може піти наперекосяк».

Кідман рішуче підвівся, відчинив двері й покликав постового.