Попередній відбір Берії

Попередній відбір Берії

(розділ із біографічного роману «Камінь», автор – Володимир Шабля).

1942 рік, лютий. Москва.

Прийшовши до свого кабінету, Берія сів за стіл, узяв аркуш паперу й по свіжих слідах, по пам’яті (а вона в Лаврентія Павловича була непоганою) якомога ближче до тексту записав кожне слово вождя з тих, що закарбувалися у свідомості за час розмови. Це було дуже важливо, адже не викликало сумнівів, що Верховний щойно стисло виклав новий стратегічний напрямок діяльності апарату НКВС та системи ГУЛАГу. І від того, наскільки чітко та правильно він, керівник наркомату, запам’ятає, а надалі – виконуватиме ці установки, залежить не лише його становище, а й саме життя. Берія знав, що "сюсюкатися" Сталін не буде. Ні з ворогами, ні з соратниками. Шанс проявити себе або померти надано зараз кожному.

Лаврентій Павлович відклав списаний лист. Потім узяв чистий і акуратним почерком записав на самому його верху: «Список відповідальних працівників НКВС на участь у нараді з делегування повноважень».

– Делегувати повноваження… Дати шанс проявити себе або померти… Але не дурням, – пробурмотів він ключові слова Сталіна, сказані ним напередодні. – А кому доцільно надати такий шанс? Хто на це здатний?

Хвилин десять Берія сидів, дивлячись на заголовок. Він перебирав у думці співробітників наркомату, державних та обласних управлінь, відділів, спецслужб. Коли першу швидку прикидку було зроблено, на аркуші досить динамічно одне за одним почали з’являтися прізвища. Їхня кількість уже наближалася до десятка, проте тут Лаврентій Павлович відчув, що діючи ось так, відразу, відчуває деякі труднощі у визначенні кандидатів для наради. Тоді він витяг із шухляди письмового столу папку, в котрій зберігалися короткі досьє на весь керівний склад НКВС. Тут були довідки як на голів центральних та регіональних представництв, так і на їхніх заступників, провідних спеціалістів, а також на співробітників із кадрового резерву.

Нарком внутрішніх справ почав було читати резюме, але невдовзі зрозумів, що це вимагає забагато часу. Після хвилинного обдумування він змінив алгоритм пошуку, довіривши початковий відбір своїм зоровій пам’яті та інтуїції.

Так, узявши аркуш із черговим досьє, керівник всесильного наркомату уважно вдивлявся у фотографію, намагаючись пригадати людину. І справді, багатьох удавалося згадати, а часом і ті ситуації, за яких відбувалися контакти зі співробітниками. Нерідко звідкись із глибин пам’яті виникали також подробиці, а то і враження від спілкування. Цього було достатньо, щоб у разі негативних спогадів забракувати кандидатуру. Однак якщо в пам’яті спливали позитивні емоції, це служило підставою для того, щоб відкласти папку в окрему стопу для подальшого більш поглибленого вивчення.

Берія довіряв своїй інтуїції, оскільки вона, на відміну від розуму, не намагалася сама себе обдурити на догоду нагальним інтересам. За роки роботи на найрізноманітніших і найнебезпечніших ділянках Лаврентій Павлович прийшов до висновку, що йому для правильної оцінки людини найважливіше не те, що вона говорить, та навіть не те, що робить. Найголовніше – який післясмак залишається від її слів і справ.

– Ні, цього я не знаю, – тихо, але впевнено промовив головний чекіст країни, розглядаючи фотографію одного із заступників начальників обласних управлінь ГУЛАГу. – Синіцин Олександр Іванович. Ні, не пам’ятаю. Хоча обличчя виглядає розумним і рішучим, – завершив Берія попередній аналіз досьє та відклав його у стопу для подальшого опрацювання.

У даному випадку знову ж таки задіяна була інтуїція, здатність оцінювати людину за першим справленим нею враженням. Багато в чому саме завдяки їй простий грузинський селянин зумів досягти таких захмарних владних висот.