Сталін – Берії: потрібне делегування повноважень

Сталін – Берії: потрібне делегування повноважень

(розділ із біографічного роману «Камінь», автор – Володимир Шабля).

1942 рік, лютий. Москва.

Берія добре знався на людях та вмів, залежно від обставин, як підпорядковувати собі співрозмовників, так і підлаштовуватися під них із таким розрахунком, щоб це було вигідно йому, або ж діяло в інтересах справи.

Увійшовши до кабінету Сталіна, Лаврентій Павлович за звичкою відразу оцінив стан Хазяїна. Той на секунду відірвався від вивчення паперів, що лежали на столі, зробив пару позначок, а потім відклав олівець убік.

«Цього разу нічого особливо лякаючого», – зазначив про себе головний НКВС-івець країни, проте від нього не сховалося, що Коба чимось стурбований.

– Сідай, – без жодних підхідців промовив Сталін, складаючи руки на краю стола.

Берія опустився на стілець і приготувався до розмови.

– Як у тебе з пам’яттю? – так само коротко й сухо спитав вождь.

– Нормально.

– А на мою думку, ти почав забувати, що йде війна, що кожен, хто не на фронті, повинен забезпечувати себе та ще як мінімум двох бійців, – заявив Сталін і впритул подивився на керівника головної спецслужби країни.

Запанувала пауза, під час якої Берія почав прораховувати наперед, куди хилить шеф. Йому не важко було скласти два і два: заздалегідь затребувані цифри щодо виконання планів ГУЛАГом, а також фраза про тилове забезпечення бійців однозначно вказували, що мова піде саме про це. Втім керівник НКВС добре знав звички Хазяїна. Він відчув помірний наїзд, а це означало, що Коба щось задумав. Тому Лаврентій Павлович поки що не став нічого говорити, чекаючи конкретизації вказівок.

Тим часом Сталін піднявся з-за столу й повільно став походжати кабінетом. Потім зупинився та зайнявся процесом набивання тютюну в трубку. Глава держави теж чудово знав Берію, а тому був упевнений, що його швидкий чіпкий розум уже визначив напрямок розмови і зараз працює над погодженням щойно почутого з "домашнім завданням".

«Нехай трохи похвилюється, напружиться», – вирішив Сталін, а відтак до крайньої межі розтягнув паузу, котра виникла в розмові.

– Мабуть, ти призабув, – зрештою із натиском запитав Верховний Головнокомандувач, – що кожен хороший розумний організатор повинен забезпечити виконання завдань усім підпорядкованим йому колективом?!

– Ні, товаришу Сталін, не забув, – пролепетав Берія тільки тому, що той, як удав, немигаючим поглядом дивився на нього, і наразі в ситуації, яка склалася, треба було хоч щось говорити.

– Тоді чому ГУЛАГ зриває плани постачання по цілій низці напрямків?! – не відводячи погляду, закликав до відповіді Верховний.

Берія не перший рік близько спілкувався зі Сталіним, знав його звички та прийоми ведення розмови. Проте, як людина емоційна, він ніяк не міг пристосуватися до майстерних "наїздів" Хазяїна. Ось і тепер шеф НКВС відчув, як його кидає в жар.

Багато разів Лаврентій Павлович заднім числом аналізував алгоритм таких психічних впливів і повсякчас приходив до висновку, що нічого надприродного за цим умінням Сталіна не стоїть: лише поєднання гіпертрофовано правдивої інформації з наголосом на вузькі місця, раціонального планування бесіди та акторської майстерності. Втім щоразу Коба примудрявся піднести все це так нестандартно й ефектно, що ставив у глухий кут навіть такого досвідченого інтригана, як Берія.

– Тому є кілька причин, – куратор ГУЛАГу зміг приступити до пояснень, тільки оговтавшись від першого шоку; при цьому він постарався не звертати уваги на піт, що зрадливо струївся по спині: – По-перше, у зв’язку з війною істотно скорочено норми харчування ув’язнених; по-друге, одночасно збільшено тривалість робочого дня та норми виробітку, а від відсотка виконання норм виробітку, в свою чергу, залежать застосовувані до конкретного ув’язненого норми харчування. Виходить замкнене коло: люди не виконують плану, тому що недоїдають, а недоїдають, тому що не можуть виконати збільшені планові завдання. Крім того, багатьох найпрацездатніших ув’язнених направлено в діючу армію.

Берія дістав із папки папери, швидко перебрав їх і подав один Сталіну.

– Ось дані про смертність у таборах за останній місяць, – вона збільшилася порівняно з довоєнним періодом в кілька разів. Відповідно через виснаження зменшується кількість працездатних ув’язнених.

– А що Ви, товаришу Берія, зробили, щоб цього не допустити? – лише мельком глянувши на документ і вдаривши по ньому п’ятірнею, задав питання Верховний.

Коли Лаврентій Павлович почув офіційне звернення на "Ви", його знову кинуло в жар.

– Ми провели евакуацію ув’язнених, обладнання та провіанту з таборів, котрі перебували у зоні бойових дій; забезпечили на нових місцях розміщення людей і перепрофілювання виробництва на військові потреби.

– Перепрофілювання може й провели, а плани зриваєте! Провіант перевезли, а ув’язнені голодують! Що у Вас там діється? Невже в ГУЛАГу немає людей, здатних організувати виконання плану? Чи вороги народу не можуть самі себе прогодувати? Не вірю!

– Ви маєте рацію, товаришу Сталін: хороші організатори у нас є, – підтвердив думку шефа нарком внутрішніх справ. – Однак до війни та на її початку першочерговими були завдання ефективного виявлення й нейтралізації контрреволюційних і ворожих елементів. Відповідно підбиралися й кадри. На жаль, для господарської діяльності ці фахівці не завжди придатні.

– Так постав таких, які придатні, які зможуть організувати і харчування ув’язнених, і виконання планів. А ми маємо їм допомогти, підштовхнути до правильних дій. Настав час для прояву ініціативи знизу, для нестандартних підходів. Невже тебе треба вчити, як раціонально використовувати людей? Делегуй на місця частину повноважень! Дай кожному шанс проявити себе або померти, зробити кар’єру або втратити близьких. Тільки не давай влади дурням: вони нароблять ще більше дурниць. Але й не сюсюкайся з відкритими ворогами; зараз не до цього. Пам’ятай: якщо ворог не здається, його знищують!