Сталін: аналіз здобутків Леніна

Сталін: аналіз здобутків Леніна
(розділ із біографічного роману «Камінь», автор – Володимир Шабля).
1942 рік, лютий. Москва.

Надворі йшов сніг. Вітер носив його зі сторони в сторону, як метушлива господиня, котра розгублено мечеться біля святкового столу і все переставляє з місця на місце тарілки з наїдками. Снопи пухнастих сніжинок, захоплені непередбачуваними вихровими потоками, рухались у найнесподіваніших напрямках: кидалися то ліворуч, то праворуч, а потім раптом рвалися назад до небес.
Йосип Сталін припав до вікна, відстежуючи переміщення особливо запеклого круговороту, який мілким дробом ковзнув по склу. В останню мить біля верхівки ялини, що росла поруч, чоловікові вдалося помітити ще один його запаморочливий сніговий пірует. Щоправда, цей вихор швидко завершився, а потім і зовсім розчинився десь у міріадах білих миготливих часточок. Погляд повільно перемістився вниз, одночасно байдуже відзначаючи, як товстий шар снігу приховав під собою сліди вчорашньої життєдіяльності людей.
– Зрештою всі сніжинки, незалежно від перипетій їхнього руху, осядуть на землю, – із сильним кавказьким акцентом промовив багаторічний очільник ВКП(б). – Усі вони мають виконати свою функцію – створити щільний сніговий покрив.
Ще інтенсивніший порив вітру із силою зірвав грудку снігу з гілки й відкинув її до вікна. Миттю прямо перед очима виник молочно-пильний сніговий феєрверк, схожий на невеликий вибух. Одночасно пролунав короткий глухий стукіт, що змусив Кобу відсахнутися. Неприємне відчуття тремтінням пробігло по спині. М’якою ходою Йосип відійшов од вікна. Він відігнав хвилю емоцій, а потім сів у крісло та постарався остаточно заспокоїтися.
Нині, на початку 1942 року, під час першої крихкої рівноваги на фронтах, Сталіна не полишало відчуття тривоги. Розумом він усвідомлював, що завдання-мінімум виконане – вдалося зупинити просування німців біля самої брами Москви. Втім, з іншого боку, відчувалося серйозне пробуксовування наступальних потуг, котрі не приносили очікуваних результатів. Коба гнав підленький щемливий стан занепокоєння, але якась звіряча інтуїція, подібно до води, що капає з несправного крана, дзюбала і довбала душу, луною віддавалася в недоступних для розуміння закутках мозку, підштовхуючи до нових дій зі створення ще й іще одного ступеня захисту.
Система його жорстокої одноосібної влади працювала тепер, як годинник. Підживлена репресіями і страхом, вона здатна була за помахом руки кидати в топку війни величезні маси народу, або відразу змінювати напрямок виробництва в цілих галузях. Однак щось у ній працювало не зовсім так, як цього б хотілося. Але що?
«Якби Ленін був на моєму місці, він би вигадав якийсь запаморочливий, нестандартний трюк, зіграв би на випередження, – із прикрістю визнав Сталін, – у цьому Старик був неперевершеним майстром».
Коба ясно представив Ілліча в критичні дні становлення більшовицької влади, коли крихітна партія примудрилася встановити контроль над величезною країною. Всупереч внутрішньому та зовнішньому опору, всупереч розброду й хитанням серед революціонерів і попутників.
«Тоді Леніну було ще важче, – чесно констатував він, – йому доводилося постійно лавірувати та викручуватися, періодично то нападати, то капітулювати, то знаходити союзників, то рвати з ними».
Сталін об’єктивно оцінював свої можливості. Він знав, що діяти, як Ленін, йому не під силу.
«Мої переваги в іншому, – із запалом міркував політик, – підминати, подібно до танка, все на своєму шляху, наводити порядок та концентрувати сили, – тут він різко обірвав свої думки і змусив себе тверезо й раціонально поглянути на ситуацію. – Втім ці переваги вже задіяні… Отже, треба спробувати хоча б частково включити ті фактори, якими маніпулював Ілліч».
Йосип Віссаріонович спробував порівняти свою парадигму дій із ленінською. Виявилося, що багато в чому вони схожі: однакова цілеспрямованість, рішучість, нерозбірливість у засобах, концентрація сил.
Однак, "просіваючи крізь сито" досягнення Леніна, Сталін виділив ті з них, котрі докорінно відрізнялися від його власних. Таких виявилося не так уже й багато: створення більшовицької партії, об’єднання різнорідних сил для перемоги революції та НЕП.
– Мало за кількістю, але які! – вголос сказав Сталін. – Основоположні!
Керівник СРСР тяжко зітхнув. Відігнавши приплив заздрощів, він почав методично шукати загальні риси у виділених трьох кампаніях Леніна.
Пошуки були довгими й болісними. На думку спадали то сила переконання, то ораторське мистецтво, то вміле маніпулювання гаслами, то точне прогнозування ситуації. Всі ці достоїнства Леніна як політика, безумовно, мали великий вплив на результативність його діяльності; проте Сталін шкірою відчував, що наріжний камінь ленінських успіхів – у чомусь іншому, глибшому. Істина була десь поруч, однак весь час вислизала від розуміння, наче спритний і норовливий птах удачі.
Через деякий час коло пошуків стало звужуватися і, зрештою, Сталін зміг, як йому здалося, лаконічно й точно сформулювати головну характеристику, яка була основою успіху у виділених ним найбільших здобутках Володимира Ілліча Леніна.
– Вміння дозовано делегувати повноваження, – в цих чотирьох словах Йосип висловив квінтесенцію своїх довгих роздумів. А відчувши, що досяг довгоочікуваного результату, не стримався та почав знову й знову наводити докази на підтвердження свого висновку.
Справді, його, молодого Кобу, Ілліч наділяв величезними повноваженнями, довіряв найвідповідальніші завдання, і при цьому давав свободу в прояві ініціативи та підприємливості. Водночас, навіть у разі провалу, ніколи не лаяв; а невдачі намагався повернути на користь справи, сприймаючи їх як неминучі втрати під час навчання.
І призначення Троцького Головою Реввійськради було наймасштабнішим прикладом делегування колосальних владних повноважень. Цей крок він, Сталін, вважав тоді дуже ризикованим. Але Ленін вірив у свою здатність адекватно оцінювати людей і не побоявся здійснити таке кадрове рішення. Історія ж згодом довела його прозорливість.
А Махно? Тільки Ілліч, з його феноменальним ситуативним чуттям, міг піти на такий гігантський ризик, довірити цілий напрямок непередбачуваним, некерованим анархістам. А втім, у критичній ситуації це спрацювало й дало свої плоди.
«Але вершиною майстерності були все ж таки передача землі селянам і НЕП, коли задля досягнення результату Ленін тимчасово відійшов від наріжного каменя своєї доктрини – планового господарства», – підсумував Сталін.
Підспудно в ньому знову розігралися емоції, котрі він відчував тоді, у 1921-му році:
«Віддати на відкуп сірій масі темних селян справу відновлення економіки? Довірити ринковій стихії кермо управління країною, яке таким неймовірним напруженням сил вдалося зосередити у власних руках?!»
Ні, це було вище за його розуміння. Йосип Віссаріонович пригадав, яких зусиль вартувало йому тоді не висловлювати ці свої сумніви. Він довірився політичному чуттю й тактичній гнучкості Володимира Ілліча як незаперечного авторитета, і, як виявилося, правильно зробив – адже нова економічна політика спрацювала та принесла очікувані плоди.
Таким чином, внаслідок довгих роздумів Сталін зміг визначити один із основних відмітних козирів діяльності Леніна – обґрунтовану передачу ініціативи та частини владних повноважень на місця іншим людям і народу загалом. Але він також чітко розумів, що така постановка питання суперечить самій його, Сталіна, суті, котра прагне до тотального контролю.
«Я не можу однією рукою закручувати гайки, а іншою – їх послаблювати, – зробив висновок керівник держави, – я для цього просто не пристосований. Тому потрібно залишити за собою те, що я вмію робити найкраще – репресивну функцію. А ліберальничати, мабуть, примушу когось іншого, більш схильного до цього заняття».
Йосип Віссаріонович змахнув неіснуючий пил із краю письмового столу, а потім наполегливо натиснув на кнопку дзвінка.
– Викличте до мене Берію, – коротко наказав він секретареві, що зайшов, – і нехай захопить цифри щодо результатів виконання планів ГУЛАГом.