Знайомство з бригадою столярів

Знайомство з бригадою столярів

(розділ із біографічного роману «Камінь», автор – Володимир Шабля).

1942 рік, січень. Виправно-трудовий табір "і"/6.

У таборі Петра призначили на роботу за прописаною в документах спеціальністю – столяром. Прийшовши до столярної майстерні наступного дня після прибуття, він виявив, що з восьми верстаків фактично задіяно у виробничому процесі лише п’ять.

«Ну що ж, – подумав хлопець, – мабуть, столярів не вистачає, а значить, є шанс, що на мій не надто високий професіоналізм дивитимуться крізь пальці».

– Привіт, Усмане! – привітався нарядник із бригадиром столярів. – Ось приймай у свій колектив спеціаліста зі вчорашньої партії.

– Вітаю, – озвався той, – фахівці нам потрібні.

Усман Туйгунов був уже літнім башкиром, з вільнонайманих. Овальне жовте обличчя з вузькими розкосими карими очима й приплюснутим носом було обрамлене у нього майже сивим, колись, мабуть, темно-русявим волоссям і такого ж забарвлення ріденькою борідкою та вусами.

Він з цікавістю глянув на Петра, прикидаючи, куди його прилаштувати.

«Молодий, зелений, мабуть, недосвідчений, – подумав бригадир, – та нічого, знайду для нього заняття. А то бригада зовсім мала стала, того й гляди, ліквідують – що тоді робитиму?»

Башкир окинув поглядом порожні робочі місця, потім звернувся до Петі:

– Як звуть, звідки, яка стаття? – задав Туйгунов питання, котрі насамперед його цікавили.

– Звати Петро, прізвище Шабля, з України, 58-ма стаття.

– А я бригадир столярів, називай мене Усманом, – відрекомендувався начальник, простягаючи руку. – У нас усі один одного називають на ім’я та на "ти".

Петро відповів на рукостискання, трохи посміхнувся.

– Столяр? – уточнив Туйгунов.

– Так, але досвіду замало, – бачачи досить дружнє до себе ставлення, Петя вирішив одразу зняти зайві питання, – мені б походити якийсь час в учнях, набити руку.

– Ну, якщо так, то ось тобі й учитель, – Усман показав на одного з працюючих, злегка взяв нового члена бригади під лікоть і підвів до дальнього верстака.

За ним, стоячи спиною до пари людей, що наближалися, стругав дошку непримітний чоловік середнього віку. Він відклав фуганок убік, підняв дошку за один кінець, підносячи її до ока. Потім перевернув і продовжив стругати.

– Це Валерій, найкращий столяр моєї бригади, – представив його Усман.

Почувши своє ім’я та похвалу, чолов’яга озирнувся.

– Він підучить тебе по столярній справі, – продовжив бригадир. – А це Петро, наш новий столяр. Досвіду в нього поки що недостатньо, тож допоможи йому попервах, покажи що до чого, – дав Валерієві доручення начальник.

«Десь я його бачив», – Петро гарячково перебирав у голові численні життєві епізоди, але ніяк не міг згадати, звідки йому знайомі риси обличчя людини, приставленої до нього у якості вчителя.

– Я думаю, зручно буде, якщо Петя займе робоче місце поруч із тобою? – по-свійськи запропонував Усман, поплескуючи долонею по верстаку. – Правильно я кажу?

Тим часом Валерій несподівано впав у ступор. Він ніяк не міг відірвати переляканого погляду від Петра.

– Ти як, не проти? – нагадав про себе Туйгунов, намагаючись вивести свого кращого столяра з дивного стану.

– Га?.. Що?.. – перепитав той, озираючись на всі боки. – Так-так, звичайно, – схаменувся Валерій, – займайте сусідній верстак, а я Вам, чим зможу, допоможу освоїтися на новому робочому місці.

«Чудний якийсь, – уґрунтував для себе Петро, оцінюючи перше спілкування зі своїм новим учителем: – Дивиться на мене, як кролик на удава... І називає на "Ви", хоча я молодший за нього, а в бригаді прийнято звертатися на "ти"... І все-таки звідки мені знайомі ці запопадливі очі?»

Через кілька секунд Петя залишив спроби знайти відповіді на свої запитання, а тому вирішив переходити до справи. Аби уникнути непорозумінь і хоча б до тих пір, поки з’ясується дивна ситуація із їхнім спілкуванням, він вирішив звертатися до наставника так само, як і він до нього – на "Ви". Хлопець зобразив на лиці якнайбільшу добродушність.

– Я хотів би приступити до роботи, але якщо можна, не надто складної, – звернувся він до Валерія. – Не могли б Ви ввести мене в курс справи: які вироби виготовляєте, як це робиться?

– Зараз ми майструємо скрині, – повідомив Валерій. – Дві вже готові, хоча ще не пофарбовані, стоять отам, у кутку. Я думаю, почати Вам краще з підготовки дощок. Дивіться, як роблю я, і спробуйте повторити ті самі операції.

Не довго думаючи, Петро відкинув свої сумніви і послухався поради наставника.