Зникнення сала виявлено

Зникнення сала виявлено

(розділ із біографічного роману «Камінь», автор – Володимир Шабля).

1933 рік, лютий. Томаківка.

Данило лежав на ліжку вже більше години. Він напружував усі свої сили, щоб заспокоїтися та осягнути отриману від дружини страшну інформацію про критичний стан Колі. Але нічого не виходило: емоції та хвилювання захльостували й паралізували мозок. Ще через деякий час йому, нарешті, вдалося хоча б узяти себе в руки. Чоловік піднявся з ліжка і попрямував до комори: у будь-якому разі потрібно було принести продукти для вечері.

«А з приводу подальших дій – обдумаю їх на свіжу голову завтра: ранок покаже, що вечір не скаже», – прийняв рішення голова родини.

Роками відпрацьованим рухом пальців він підчепив нижню частину полиці, що висіла на стіні, й зупинився в нерішучості: борідка ключа у схованці була повернена не в той бік.

«Можливо, поспіхом переплутав», – на ходу зазначив Данило, відкриваючи скриню, проте підозра вже закралася в його голову.

Господар швидко обвів очима вміст скрині. На перший погляд, все було, як завжди. Взявши шматок сала, який лежав зверху лютневої купки, Данило потягнувся за ножем, але на звичному місці його не виявилося.

«Дві невідповідності відразу – це вже не випадковість», – підсумував чоловік, закрив скриню і попрямував до кухні.

Сина він застав, так само сидячим за столом; тільки тепер той неспокійно дивився на батька. Почувся гуркіт вхідних дверей. Після нетривалого поруху в сінях, усередину кімнати протиснулася теща. На шум вийшла зі спальні й дружина.

– От і добре, що всі зібралися. А тепер зізнавайтеся, хто відкривав скриню? – прямо запитав глава сім’ї, по черзі нагороджуючи пронизливим поглядом кожного з присутніх.

У повітрі повисла коротка дзвінка пауза.

– Я відкривав, – заявив Петя після секундного сум’яття. Він підвівся з-за столу, розправив плечі. – Я відніс Колі до лікарні свою та його дводенну норму сала та хліба.

Батьки розгублено стали перезиратися: з одного боку, син порушив табу і відкрито повідомив про це, але в той же час, з іншого, він жертовно відмовлявся від своєї дводенної пайки.

– Петю, навіщо ти туди пішов? Я ж тобі заборонила! – перелякано заголосила Марія.

– Я вважаю, що ми маємо зробити все можливе, щоб урятувати Колю: якщо він помре, їжа йому більше не знадобиться! – по-дорослому розважливо відповів підліток.

– Але чому ж ти хоча б не порадився з нами? – збентежено запитав батько.

– Брату стало гірше зараз, і діяти треба було швидко. Та, чесно кажучи, тату, я й не впевнений, що ти дозволив би мені віддати продукти Колі.

Очі Данила налилися сльозами.

«Господи, як ти припустився такого? Невже справедливо відривати шматок від однієї голодної дитини і віддавати іншій?» – з гіркотою подумав батько.

Він підійшов до сина, притягнув його голову до своїх грудей.

– Мабуть, ти маєш рацію, – промовив тихо.

Потім подався в комору, а незабаром повернувся з незвично повним відерцем кукурудзяного борошна та двома згортками.

– Мамо, спечіть, крім звичайного хліба, ще кілька пиріжків із салом та з гарбузом, – звернувся він до тещі, простягаючи продукти, – для Колі, – Данило на певний час забарився, сумніваючись, – і для Петі, – закінчив він нарешті рішуче.

– Даню, так ми не дотягнемо до нового врожаю. Ти ж сам казав, що пайки урізають та й ті затримують! – спробувала осмикнути чоловіка Марія.

– Нічого, Бог добрий! – відповів голова родини. – Давайте сподіватися на краще, а там – будь, що буде!