Перший столярний виріб

Перший столярний виріб

(розділ із біографічного роману «Камінь», автор – Володимир Шабля).

1941 рік, листопад. Тавдинський приймальник-розподільник.

Отже, задля перевірки професійної придатності щойно прибулих ув’язнених із них було сформовано кілька груп відповідно до передбачуваних спеціальностей. Своєю різношерстістю дані групи нагадували ватаги сільських хлопців, котрі вперто шукають пригод на свою голову. Незабаром ці купки людей стали потихеньку розповзатися в різні боки, подібно до кіл на воді, що розходяться від кинутого у неї каменя.

Віталій Онисимович Коробов, бригадир цеху деревообробки, зміряв поглядом чоловіків, які зібралися навколо нього. Не кажучи ні слова, він злегка мотнув головою, вказуючи напрямок руху, і майже одночасно підкріпив своє німе розпорядження жестом лівої руки. Потенційні табірні столяри та теслярі так само мовчки дружно попрямували за своїм керівником.

Столярна майстерня займала приблизно половину площі досить великої будівлі деревообробного цеху. В ній було відносно тепло. Різко пахло деревною смолою. Тут знаходилися десятка два верстаків, склад необробленого дерева, дощок та брусків, полиці з інструментами. Дещо особняком стояли електрична циркулярна пилка та стругальний станок. Приблизно за половиною верстаків розмірено працювали люди. Вони пиляли, стругали, свердлили, забивали цвяхи... Все це створювало якусь особливу атмосферу єднання людини з природою, яка вселяла, всупереч усьому, почуття впевненості у завтрашньому дні.

– Ну що ж, мужики, – по-свійськи звернувся Віталій Онисимович до бажаючих скласти іспит, – ваше завдання – змайструвати ось таку табуретку.

Він показав рукою на меблеву приналежність, що скромно стояла на підлозі, потім узяв її в руки, покрутив, по-різному перевертаючи і періодично то тут, то там ударяючи долонею. Задоволений якістю зразка, бригадир поставив його на найближчий верстак і знову звернувся до ув’язнених:

– Можете брати будь-які заготовки, будь-які інструменти з полиць, крім циркулярки та стругального станка. Вільних верстаків вистачить на всіх. Зняття мірок із табуретки та час – без обмежень. Але один одному не допомагати й не підказувати! Табурет кожен повинен зробити самостійно! Приступайте! – скомандував Коробов, махнувши рукою, і попрямував до свого робочого місця біля стругального верстата: на час випробувань він не збирався бити байдики.

Передбачаючи такий розвиток подій, Петро одразу прилаштувався хвостом до дяді Льоні Крикова, свого друга та професійного столяра. Той насамперед підійшов до полиць, знайшов там метр, невеликий шматок картону й олівець, поклав усе це в кишеню. Те саме зробив і його "послідовник".

Коли старший товариш попрямував до табурета-зразка, Петя вдав, що шукає ще якийсь інструмент. Він боявся взяти щось невпопад, чим міг би видати своє незнання. Але й ходити по п’ятах дяді Льоні було небезпечно, оскільки Коробов поміж ділом періодично окидав поглядом підопічних.

Серед складених у великій шухляді вимірювальних інструментів на очі попалася рулетка, кінець якої запрошувально стирчав із корпусу. Петро машинально взявся за нього і той висунувся ще трохи, показуючи чітко розкреслені лінії поділу.

«Та це ж майже те саме, що й метр», – подумав молодик.

Колись він користувався рулеткою і знав, що нею, як і метром, можна щось міряти; та й за габаритами вона цілком поміститься в кишеню, а значить, не заважатиме при роботі.

Хлопець із виглядом знавця трохи витягнув стрічку з корпусу, потім засунув її назад, насупив брови і недбалим рухом поклав рулетку до кишені.

Тим часом дядя Льоня знімав розміри з прототипу, акуратно малюючи на картонці ескізи окремих деталей та записуючи з різних боків від малюнків цифри і якісь умовні позначення. Ще один з тих, хто проходив випробування, робив щось подібне, перебуваючи зі зворотного боку верстака, на якому стояла табуретка.

Петя теж підійшов ближче до зразка табурета і почав з деякої відстані розглядати його, ніби не бажаючи заважати колегам робити заміри. Він то нагинався, намагаючись роздивитись нижню частину виробу, то по-гусячому витягав шию, уважно вивчаючи вид зверху. Насправді хлопець силився зрозуміти, що і як треба вимірювати, а головне – що означають цифри та умовні позначення, які записують столяри.

На щастя, місце навпроти дяді Льоні незабаром звільнилося і Петро відразу ж його зайняв. Він почав за підглянутим алгоритмом орудувати рулеткою, вправно проводячи обміри, а потім скрупульозно замальовуючи та записуючи розміри деталей. Хлопець також відмічав місця отворів та з’єднань, на ходу пробуючи прораховувати й послідовність своїх дій.

– Намагайся вибирати дерево без сучків, – ледве чутно промовив колишній співвагонник, коли голови друзів у процесі вимірювань одночасно наблизилися до табурета, – роби, як я, і не поспішай. Якщо деталь не виходить – краще виготовляй нову, але так, щоб усе було якісно.

– Зрозумів, – так само тихо відповів Петя, записуючи на картонці чергові цифри.

Закінчивши з ескізами, Криков узявся за вибір матеріалу. Він по черзі підходив до складених штабелями брусків і дощок, заміряв їх із торців, і, за відповідних розмірів, починав перебирати, відкладаючи найпридатніші.

Петро лише трохи затримався біля зразка табуретки, і незабаром теж подався до заготовок матеріалу. Він не знав, що тут робити. А тому вирішив цього разу точно копіювати рухи дяді Льоні. З серйозним виглядом молодик узяв брусок двома руками, прискіпливо оглянув його на наявність сучків, а потім підніс торцем до очей.