Вибір табірної професії

Вибір табірної професії

(розділ із біографічного роману «Камінь», автор – Володимир Шабля).

1941 рік, листопад. Тавдинський приймальник-розподільник.

Тавдинський приймальник-розподільник жив своїм звичним, відточеним роками інтенсивної роботи, життям. Війна лише трохи прискорила оборот прибуваючого та вибуваючого контингентів, залишивши без змін основні принципи функціонування цього закладу.

– Громадяни ув’язнені! – звернувся лейтенант держбезпеки Венедиктов, який відав кадровим забезпеченням Севураллагу, до змучених людей, що вишикувалися на площі. – Наразі нам належить з’ясувати ваші професійні навички. Я називатиму прізвища за списком, а ви повинні вийти на два кроки вперед і голосно повідомити свою основну спеціальність. Далі вам буде вказано, до кого з наших експертів ви маєте направитися для оцінки рівня вашої кваліфікації.

Слабкий гомін пробіг по натовпу. Хтось зітхав із полегшенням, інші – засмучувалися, передбачаючи погане для себе продовження.

Бувалі зеки, ті, що мотали не перший строк, під час тривалої подорожі та перебування в камерах попереднього ув’язнення багато розповідали про роботу та побут у таборах. З їхніх описів Петро збагнув, що більш-менш терпимі умови праці мають кваліфіковані фахівці, які володіють ходовою для табору професією – будівельника, слюсаря, столяра, медика.

Він вагався, яку професію назвати. Звичайно, можна було сказати правду, зізнатися, що він учитель, а далі – будь що буде. Принаймні при цьому, у разі звірки з документами, його не викриють на брехні і не покарають за спотворення своєї спеціальності.

Але в той же час така лінія поведінки могла загрожувати великими ускладненнями. Головний мінус – незатребуваність його професії. І справді, кому потрібен у таборі вчитель української мови та літератури?! Звісно ж, нікому. А значить – відправлять на загальні, некваліфіковані роботи, найважчі та найбільш невдячні.

Разом з тим він не володіє іншими професіями. І якщо назвати якийсь затребуваний рід занять, то як при цьому пройти перевірку на відповідність спеціальності, про що тільки-но прямо сказав НКВС-івець?

Перебуваючи в розгубленості та не знаючи, як правильно вчинити, Петя переключився на перекличку, яка тим часом ішла своєю чергою.

– Криков! – оголосив лейтенант держбезпеки чергове прізвище і почав крутити головою, вишукуючи в натовпі названого зека.

– Я! – сусід Петра по вагону, дядя Льоня, як його прозвали побратими по нещастю, вийшов зі строю. – Столяр-червонодеревець! – голосно повідомив він свою професію і завмер на місці в очікуванні подальших розпоряджень.

– У групу Коробова, крайню справа, – скомандував Венедиктов, додатково вказуючи рукою, куди треба йти. – Куликов! – назвав він прізвище наступного за списком ув’язненого...

– Я! Вчитель! – почувся голос чоловіка, що вибрався з шеренги.

– Стати назад у стрій, – скомандував кадровик.

Тим часом Криков повільно поплентався до невеликої купки народу, очолюваної середніх років чоловіком у добротному комбінезоні, де-не-де припорошеному тирсою. У цій групці Петя з подивом помітив ще одного співвагонника, колишнього майора Червоної Армії, артилериста Микиту Іваневича.

– А це ідея! – раптом стрепенувся хлопець. – Якщо вже Іваневич пішов у столяри, то мені сам Бог велів. Я, принаймні, тримав у руках молоток, пилку та сокиру, допомагав батькові та дядькам у будівництві хат і сараїв, на відміну від цього потомственого офіцера. Та й дядя Льоня, у випадку чого, підкаже.

...

– Філіппов! – продовжував вигукувати прізвища лейтенант держбезпеки.

– Я! Слюсар! – ще не вийшовши з шеренги, збрехав черговий охочий долучитися до працівників кваліфікованої праці.

«Історик, а туди ж; поспішає назватися слюсарем, ніби від цього одразу ж навчиться володіти напилком, – про себе зазначив Петро. – Але, мабуть, цей ветеран таборів знає, що робить», – підсумував хлопець і прийняв остаточне рішення.

...

– Шабля! – нарешті у Венедиктова дійшла черга оголосити й прізвище Петра, котре заблукало в кінці алфавітного списку.

– Я! – впевнено гаркнув хлопець, не поспішаючи пробрався вперед, а потім байдуже, але голосно промовив: – Столяр.

– До Коробова, у крайню групу праворуч, – уже без ентузіазму скомандував втомлений кричати НКВС-івець, лише злегка повівши очима у бік потенційних майстрів пилки та рубанка, які скупчилися навколо свого патрона.

Петро пройшов у зазначеному напрямку, по дорозі розглядаючи людину, від якої залежатиме його подальша доля. Це був кремезний широкоплечий чоловік років сорока з пекучо-чорною розкішною шевелюрою, лише злегка припорошеною окремими сивими волосинками, котрі то тут, то там несміливо пробивалися назовні.

Після Петі у списку числилося не більше десяти людей, тому незабаром процес розподілу за спеціальностями закінчився.

– А тепер кожна група йде зі своїм майстром і виконує його завдання, за яким ми й судитимемо про рівень кваліфікації, – підсумував Венедиктов.

Люди заворушилися, загули.

– Всі, хто залишився в строю, переходять у розпорядження сержанта Медведєва і йдуть на розвантаження вагонів! – продовжив організатор заходу, потім відвернувся, розстебнув верхній ґудзик сорочки і з полегшенням зітхнув.