Крадіжка хліба уві сні

Крадіжка хліба уві сні

(розділ із біографічного роману «Камінь», автор – Володимир Шабля).

1941 рік, жовтень. Куйбишевська залізниця.

«Потрібно будь-що схопити цю кисть із ножем, потрібно схопити! – промайнуло в мозку у Петра. – Не можна дозволити їй здійснити таку брудну справу!»

Неймовірним зусиллям волі, з останніх сил хлопець підняв свою руку і спробував упіймати зап’ястя ворога. Але власна рука майже зовсім не слухалась і рухалася напрочуд мляво, ніби в уповільненій зйомці. А тим часом лезо ножа вже почало ковзати по матерії.

«Необхідно спіймати зап’ястя – інакше кінець! Усі свої сили треба сконцентрувати на цьому зап’ясті ворога! Ще одне, останнє зусилля – і у мене вийде, – знову мелькнула в голові Петра крихка надія… – Ура! Вдалося!.. Але що це?..»

Величезна, могутня кисть Петра, ця клешня, рівної якій за силою він поки що не зустрічав у своєму житті, лапа, що багато разів рятувала його від потенційних супротивників, показуючи мертвою хваткою марність опору, – ця кисть стала раптом по-дитячому слабкою і ватною. А ворожий ніж, ніби не помічаючи її, розрізав речовий мішок, і здоровенна, огидна чужа рука забрала його буханець, його останню надію на життя!

Петро прокинувся в холодному поті. Обома руками він чимдуж стискав речовий мішок із заповітним шматком хліба. Насамперед розв’язав мотузку, що стягувала брезент, і перевірив ще раз, чи на місці їжа.

– Слава Богу! – прошепотів хлопець.

Від серця відлягло, і тепер він міг хоч щось усвідомлювати…

Такий сон із завидною періодичністю щоночі снився в’язневі Петру вже більше місяця. Іноді по кілька разів за ніч. Його фатальний сюжет виснажував. Але з іншого боку, можливо тільки завдяки цьому сну він ще і живий: адже саме це страшне нічне видіння змушує всі залишки сил та розуму зосереджувати на мішку-рятівнику, щохвилини контролювати його.

Власне, цей сон уже двічі зливався з дійсністю, коли сусіди по вагону намагалися вночі розрізати тканину і заволодіти залишками їжі. Якимось неймовірним, надприродним чином події, що відбувалися наяву, обидва рази збігалися із сюжетом сну, але завершувалися страшним, несамовитим ревом злодія після того, як він відчував на собі силу Петрової п’ятірні. У припадку гніву хлопець стискав зап’ястя, а потім не міг стриматися і з розмаху всаджував свій кулачище в підборіддя викрадача. Той падав без свідомості, але залишався живим: більше двох місяців голоду та нелюдських принижень суттєво підірвали сили Петра.

До цього абсурдного потрапляння в ГУЛАГ йому ніколи не доводилося битися. І справа не в поступливому характері. Якраз навпаки: характер у Петра часом досить різкий, жорсткий і категоричний. Просто не було ідіотів, які бажали б випробувати на собі ведмежу силу цього богатиря.

Мабуть, він успадкував фізичні дані від своїх дідів. З одного боку, по лінії батька, це були відібрані поколіннями козацької вольниці рубаки, загартовані у постійних військових походах. З іншого ж – материнського боку – виділявся батько матері, виходець із села в російській глибинці – дід Степан. Він вручну виймав величезні болванки з форм у ливарному цеху і отримував за цю роботу потрійну плату через те, що завдяки своїй колосальній силі виконував норму за п’ятьох.

...

Доторкнувшись до хліба в процесі перевірки вмісту речового мішка, відчувши його приємний житній запах, Петро вже не міг стриматися. Він відламав невеликий шматочок, поклав його в рот і довго жував, намагаючись хоча б у такий спосіб обдурити хронічне почуття голоду. На короткий час це вдалося, юнак проковтнув кашку, спізнав від цього ейфорію та непомітно заснув.

Цього разу йому снилося рідне село, і він, маленький хлопчик, їде з крутої гірки на одному бракованому ковзані, випадково знайденому біля кузні. Морозний вітер і сніг ударяють в обличчя, серце заходиться від швидкості й азарту! Петрик падає в кучугуру, але підіймається, щасливий. Потім прямує до батьківського двору, заходить у хату, і бабуся дає йому запашний пиріжок із картоплею. Приємне тепло зігріває замерзлі руки, він підносить пиріжок до рота і їсть, їсть, їсть... Яка насолода!