Праця в артілі «Богатир»

Праця в артілі «Богатир»

(розділ із біографічного роману «Камінь», автор – Володимир Шабля).

1930 рік, червень. Томаківка.

Світало. Нетерпляче червневе сонце з кожною хвилиною все наполегливіше виглядало з-за обрію. По степу, який ще не прокинувся, розливалася залихватська мелодія, котру виводили два десятки потужних голосів:

«Їхав козак за Дунай,

Сказав: "Дівчино, прощай!"

Ти, конику вороненький,

Неси та гуляй!».

Це члени артілі «Богатир» просувалися до своїх колгоспних земель, розташованих за три кілометри від їхніх садиб. Діти та літні люди їхали на підводі, примостившись серед інвентарю для обробки землі та косіння. Інші ж ішли пішки.

Сьогодні на шосту годину ранку колгоспники замовили МТС-івський трактор для культивації міжрядь, і потрібно було заздалегідь підготувати йому фронт робіт, обравши для машинного прополювання найкращі ділянки. Крім того, чоловіки мали косити на малопридатних ділянках кормові трави, а жінки – ворушити сіно.

Прийшовши на місце, всі дружно взялися до роботи. Іван, Данило, Василь і Дмитро разом з іще дюжиною мужиків узялися за коси. Марія з Петею та Колею зайнялися у складі жіночо-дитячої компанії перевертанням сіна. Ухилянтів серед артільників не було: всі знали, що працюють на себе. Крім того, ніхто не хотів постати перед родичами та друзями в непривабливому світлі.

Працювати у ранковій прохолоді було приємно; то тут, то там періодично лунали жартівливі репліки, за якими слідував гучний щирий сміх.

– Я піду намічу ділянки для трактора, – повідомив згодом голова артілі Іван Шабля, – та прикину, в якій послідовності їх потрібно обробляти, щоб нам було зручно заполювати начисто.

Він пішов до дальнього поля і хвилин п’ятнадцять розставляв тички на рядках. Потім повернувся до основної групи артільників і знову приєднався до косовиці.

Рівно о шостій приїхав трактор. Іван пояснив трактористу завдання, і той приступив до роботи. Інші члени артілі поступово стали переключатися на заполювання рядків, оброблених трактором.

Через годину трактор поїхав на поля сусідньої артілі, а колгоспники решту світлового дня упорядковували ділянку з прополотими ним міжряддями. Тільки в саму спеку люди зробили коротку перерву на обід.

З роботи йшли вже у темряві. Але все одно з піснями. Щоправда, тепер репертуар складався більше з протяжних повільних мелодій.

Дійшовши до зарослої очеретом річки Томаківки, колгоспники пройшли вздовж її берега до невеликої загати, де можна було викупатися. Дружно і з радісними криками кинулися вони у теплу нічну воду, яка чудово знімала втому. Досхочу наплескавшись, щасливі артільники розійшлися по хатах: треба було виспатися перед наступним робочим днем.