Цесарчине яйце

Цесарчине яйце

(розділ із біографічного роману «Камінь», автор – Володимир Шабля).

1926 рік, травень. Томаківка.

Великоднє застілля у Кудінових наближалося до завершення.

– Спасибі за частування, – подякував Петя, встаючи з-за столу.

– На здоров’я, приходь іще, – відповіла Тетяна, посміхаючись.

Приклад товариша наслідувала й Шура. В обох животи були переповнені; навіть рухи дітей стали якимись уповільненими.

Бачачи скрутний стан малечі, жінка збагнула, що їм варто розім’ятися.

– Може, сходіть на майданчик: покатаєтеся на гойдалці, пограєтеся з дітьми, – запропонувала вона.

– Звичайно, сходимо, – відразу ж підхопила слушну ідею Шура, – вся молодь гуляє на майданчику. Правда, Петрику?

– Ходімо, – погодився той.

Йому теж хотілося розважитися, тим більше, що тепер це можна було зробити разом із Шурочкою, та ще й за наполяганням її мами.

– Тільки дивіться мені, не пустуйте там, – попередила Тетяна. – Петю, ти, як старший і кавалер, мусиш оберігати свою дівчину. Ти несеш за неї відповідальність, – авторитетно заявила вона із серйозним виглядом.

– Не турбуйтесь, тьотю Таню! – пообіцяв хлопчик. – Оберігатиму.

– Я на тебе надіюся.

...

Спочатку пересуватися було важкувато, але незабаром діти переключилися на спілкування і забули про свої повні животи. Вони то чинно йшли, взявшись за руки, то починали дурачитися й пустувати, а то, ні з того, ні з сього, приймались штовхатися й ганятись одне за одним.

Прибувши на майданчик, Петя спочатку, як і обіцяв, ревно стежив за своєю дамою. Але через деякий час гойдалки, ігри в хованки, в слона і в класики захопили дітей, і вони повністю занурилися в цей процес, забувши про будь-які зобов’язання.

Сталося так, що на якомусь етапі гулянь орава дітлахів, мабуть, добряче втомившись, переключилася на боротьбу великодніми яйцями. Хлопчики та дівчатка змагалися у міцності яєць, цокаючи їх одне об одне, а потім разом з’їдаючи розбите.

– Петрику, нумо підемо додому, візьмемо яйця і теж гратимемося у "хто кого розіб’є", – виявила ініціативу Шура.

– Ходімо, – погодився Петя.

Коли вони відійшли від майданчика на пристойну відстань, хлопчина раптом набув змовницького вигляду і тихенько сказав:

– Шурочко, я тобі зараз відкрию одну таємницю...

– Яку таємницю? – зацікавилася дівчинка.

– Тільки присягнися, що нікому не розповіси.

– Чесне слово – нікому!

Петя ще якийсь час потримав інтригу, а потім зізнався:

– Дядя Діма подарував мені фарбоване цесарчине яйце.

– А що це таке?

– Це яйце такої птиці – цесарки.

– Ну і що? – Шура не вловила, до чого хилить друг.

– Дядя Діма каже, що у цього яйця дуже тверда шкаралупа, і ним можна розбивати майже всі курячі яйця.

– Тоді давай візьмемо його і всіх перемагатимемо! – відразу зміркувала Шурочка.

– Я так і хочу зробити, – повідав Петрик, – але раптом воно не таке вже й міцне?

– Про всяк випадок можна взяти й інші яйця.

– Заметано! – підвів риску хлопчина.

Діти якраз підійшли до двору Шаблів. Петя побіг у хату за яйцями. Однак дорогою він зрозумів: щось його бентежить. «Шурочка! – здогадався хлопець. – Якщо я виграватиму у боротьбі яйцями, то дівчинка виявиться ніби ні до чого». А йому так хотілося зробити для неї щось приємне. Рішення цієї проблеми прийшло до хлопчини на зворотному шляху:

– Шурочко, Шурочко! – крикнув він, ледь побачивши подругу. – А давай ми будемо однією командою: разом битися яйцями та разом їсти!

– Давай! – зраділа та.

Так і вчинили. Яйце цесарки дійсно виявилося дуже твердим, і новоспечена команда вигравала й вигравала поєдинки. Хлопчик і дівчинка разом раділи перемогам і разом з’їдали належні переможцям трофейні яйця, відкушуючи шматочки по черзі. Кілька разів вони спробували битися курячими яйцями, але такий метод не приніс дітлахам успіху. А тому команда зробила упор на яйце цесарки. Петя періодично передавав "виграшне" яєчко Шурі. І тоді тріумфуванню дівчинки зовсім не було меж. Вона верещала від захоплення і закоханими очима дивилася на свого кавалера. Їй дуже хотілося розповісти всім секрет успіху, але мала стійко трималася до самого кінця гулянь.

Додому дітлахи йшли вже затемна. Втомлені, заїлі, забруднені яйцями, але щасливі, вони прибули до Шуриного будинку.

– Мамо, мамо! Ми з Петриком у всіх виграли в яйця! У нас було найміцніше яйце – цесарчине! – ледве побачивши матір, дівчинка одразу ж із потрухами видала спільний секрет.

Правда, швидко схаменувшись і пригадавши дану хлопчикові обіцянку, вона відразу виправилася:

– Але ти нікому не розповідай: це наша з Петею таємниця.