Останній шанс

Останній шанс

(розділ із біографічного роману «Камінь», автор – Володимир Шабля).

23 вересня 1941 року, вечір. Театр бойових дій під Мелітополем.

Бюрократична машина, на оперативність якої так сподівався майор Балаян, незважаючи ні на що, функціонувала у звичному уповільненому ритмі: вже минуло понад півтори доби з моменту відправки до Генштабу та Верховного Головнокомандуючого запиту на терміновий наступ, а відповіді досі так і не надійшло.

– Здоров’я бажаю, Андрію Кириловичу, – звернувся до командарма Котельнюк, віддаючи честь і відповідаючи рукостисканням на простягнуту руку. – По-хорошому сьогодні з ранку ми мали б розпочати наступ, а можливо й оточення Мелітопольського угруповання противника.

– По-хорошому – так, – важко зітхнув Смирнов, – а на практиці чекаємо з моря погоди.

– Але ж тримати тут без діла такі великі маси військ, тоді як ворог може обійти нас праворуч, небезпечно.

– Згоден із вами. Ми знаходимося в незручному для нас виступі, а дані розвідки та оперзведення показують зосередження німців у районі дій 12-ї армії. Якщо противник посилить у цьому місці свої війська за рахунок тих, що вивільняються з-під Києва, то це загрожує ударом у наш тил.

– Тоді треба хоч щось робити: або наступати, або відходити, – командир полку вичікувально дивився на свого начальника.

– Відступати без очевидної загрози поразки ніхто не дозволить: це чудово видно по Уманській і Київській операціях. А щодо наступу, жодної відповіді на наш запит до Генштабу та Верховного поки що немає.

– Як же бути?

– Спробую використати останній шанс, – з розстановкою промовив генерал-лейтенант Смирнов, – у директиві Ставки дозволяються часткові операції; тому постараюся спонукати командувача фронтом на часткову наступальну операцію зі знищення Мелітопольського угруповання противника, нехай і без подальшого виходу на Крим. Думаю, що почавши її завтра-післязавтра, ми ще встигнемо розгромити румун та іже з ними і благополучно повернутися на вихідні позиції до вступу в гру німецьких частин із півночі.

– Напевно, Ви маєте рацію, Андрію Кириловичу. Мабуть, тільки у Вашого авторитету тепер залишився шанс перетворити зусилля багатьох тисяч людей хоч на щось путнє.

– Боюся, що і мій авторитет не допоможе. Занадто великий страх перед Ставкою, – командарм розсіяним поглядом оглянув стелю, а потім усміхнувся одними куточками губ. – Хоча Рябишев – мужик ризиковий...