Пристрасті довкола наступу

Пристрасті довкола наступу

(розділ із біографічного роману «Камінь», автор – Володимир Шабля).

22 вересня 1941 року, вечір. Театр бойових дій під Мелітополем.

Командир полку підполковник Котельнюк повернувся зі штабу армії надвечір 22 вересня. Ледве побачивши його на порозі, Балаян одразу ж задав питання, яке терзало всіх:

– Ну що?

– Розпорядження про відтермінування наступу отримано від Шапошникова. У штабі армії схиляються до того, що воно продиктоване важкою ситуацією у зв’язку з поразкою Південно-Західного фронту.

– І що ж нам тепер – утертись і чекати наступного оточення?! – гірко з’язвив начштабу. – Так ми уподібнюємося боягузливому зайцю, який шарахається від кожного куща.

– Я довів наші пропозиції до командування армії; там повністю з ними згідні, – холодно констатував командир полку, не піддаючись емоціям. – Командарм Смирнов, наприклад, вважає, що ми просто зобов’язані використати ситуативну перевагу в концентрації сил, яка склалася нині на Південному фронті. На його думку, зазнавши поразки на одній ділянці, ми маємо відігратися на іншій: це хоча б частково відновить загальне співвідношення сил.

– То чому ж ми не наступаємо?

– Бо не можемо порушувати субординацію. Є директива Ставки.

– І що в ній написано? – не вгамовувався Балаян. – Нічого не робити?

– Ні я, ні Андрій Кирилович Смирнов не бачили тексту директиви. У документах, які надійшли зі штабу фронту, йдеться про те, що наступальна операція відкладається.

– Хіба вони не розуміють, що зволікання смерті подібне?! – начальник штабу був на межі істерики.

– Командарм все розуміє, тому відразу ж після нашої розмови відбув у розташування командування фронтом. Він хоче там у всьому розібратися. І якщо йому вдасться переконати комфронту Рябишева, Смирнов запропонує направити прохання про негайний наступ особисто товаришу Сталіну.

Почувши ім’я вождя, Балаян трохи заспокоївся і вже тихіше промовив:

– Ну що ж, сподіватимемося, що здоровий глузд переможе, і цього разу бюрократична машина спрацює швидко.