Писар Данило Шабля

Писар Данило Шабля

(розділ із біографічного роману «Камінь», автор – Володимир Шабля).

1941 рік, вересень. Театр бойових дій під Мелітополем.

Три доби тривала нескінченна їзда на автомобілях, возах та у вагонах, яка перемежовувалася форсованими маршами, переправами, бомбардуваннями й гарячковим риттям окопів. Спати червоноармійцю Данилові Шаблі вдавалося тільки на ходу – в транспорті; та й сном такий стан можна було назвати лише з дуже великою натяжкою. Двічі за цей час доводилося згадувати забуті з часів Першої світової війни навички стрільби зі гвинтівки. Знову, як і тоді, гатити доводилося по німцях, які раз у раз намагалися несподіваними ударами внести сум’яття в організований відступ радянських військ.

І ось нарешті після всієї цієї вакханалії Данилові пощастило: його зарахували на місце загиблого писаря до штабу нещодавно переформованого стрілецького полку. А це означало пристойні умови існування поруч зі штабним начальством.

– Повечеряєте і – спати, – дав розпорядження безпосередній начальник Данила – діловод старшина Курєєв, вказуючи на тапчан у кухні великого будинку, що служив прихистком для обслуги штабу полку, – а завтра о шостій ранку – бути в повній бойовій готовності!

– Слухаю! – відповів Данило, віддаючи честь.

Щойно за старшиною зачинилися двері, новоспечений писар поквапився до польової кухні. Один із кухарів був томаківчанином і Данило вмовив земляка видати йому їжу поза чергою. Швидко проковтнув пайку і затим попрямував до місця ночівлі. Ледве прийнявши горизонтальне положення, чоловік одразу відключився.

...

Такий солодкий сон був перерваний грубим сіпанням за плече.

– Підйом! Пів на шосту ранку! – ніби й пошепки, але якось наполегливо і різко сказав Курєєв.

Данило швидко схопився, вмився, одягнувся, з’їв залишений на сніданок з вечора шматок хліба і до потрібного часу був у будівлі штабу полку.

– Зараз буде летучка, – пояснив старшина, всаджуючи свого нового помічника біля себе за столом, розташованим у кутку кімнати, – ти поки сиди тихенько і постарайся у скороченому вигляді записати все, що говоритиме командир полку. А я на себе візьму решту.

– А як я дізнаюся, хто командир полку? – поцікавився Данило.

– Він єдиний має звання підполковника; звуть його Роман Васильович Котельнюк; і швидше за все, саме він починатиме летучку.

Данило кивнув, а потім за прикладом свого безпосереднього начальника взяв вручений йому чистий блокнот і на першому аркуші вгорі акуратно записав дату: «22 вересня 1941 р., 6 годин 15 хв. – Летучка». Тим часом Курєєв став записувати у своєму щоденнику прізвища присутніх і прибуваючих офіцерів. А Данило, оскільки поки що нікого з них не знав, вивів каліграфічним почерком: «Підполковник Котельнюк Роман Васильович, командир полку», потім поставив двокрапку і взявся з цікавістю спостерігати за тим, що відбувається.