Христос Воскрес!

Христос Воскрес!

(розділ із біографічного роману «Камінь», автор – Володимир Шабля).

1926 рік, травень. Томаківка.

Данило ось уже шість годин не змикав очей. У Великодню ніч він залишився вдома на господарстві, тоді як дружина ще з вечора була в церкві.

Нарешті, проголошуючи Воскресіння Господнє, задзвонили дзвони. Їхні розкотисті переливи долинули до будинку Шаблів. Піднявшись зі стільця, господар попрямував до ікони.

– Христос Воскрес! Христос Воскрес! Христос Воскрес! – тричі перехрестився він.

Потім підійшов до вікна, перевірив стан свічки, що горіла на підвіконні, і спробував розгледіти у темряві купол церкви. Так нічого і не побачивши, чоловік подався на кухню.

– Христос Воскрес! – звернувся він до тещі.

– Воістину Воскрес! – відповіла Ірина, яка теж не лягала.

Вони тричі поцілувалися і, не змовляючись, взялися за підготовку святкового столу. Данило займався сервіруванням, а Ірина – розстановкою страв. Через деякий час все було готове.

– Піднімай дітей, – звернулася теща до зятя.

Той кивнув і пішов у спальню.

– Петюшо! Петю! Вставай! Христос Воскрес! – Данило тряс сина за плече, намагаючись розбудити: – Вже чотири години, і мама скоро прийде зі Всеношної.

– Зараз, – промимрив Петя, розплющив очі, повернувся на бік і благаюче пропищав: – Ще трошки.

Данило пожалів хлопця і переключився на старшого – Колю. Той виявився відзивнішим: у відповідь на дії та заклики Данила одразу ж сів на тапчан, хоч і погано розумів, що відбувається. Зраділий несподівано швидким результатом своїх зусиль, чоловік знову взявся за меншого:

– Вставай, Петрику! А то проспиш усе Царство Небесне! Христос Воскрес!

– Воістину Воскрес! – уже досить бадьоро відгукнувся Петя, тричі цілуючи батька.

– Одягайся і біжи на кухню, допомагай бабусі: до маминого приходу стіл повинен бути повністю накритий, і ми будемо розговлятися.

Хлопець побіг, а Данило повторно взявся будити Колю, який, як ні в чому не бувало, знову спав.

Через деякий час всі домашні були готові до приходу Марії. Наряджені в найкращий одяг, вишитий яскравими орнаментами, члени сім’ї снували від накритого в кімнаті столу до кухні. Куди б вони не подалися, скрізь були скоромні страви, такі бажані наприкінці Великого посту. Розповсюджені по всьому будинку запахи м’ясних, рибних та мучних страв розпалювали апетит. У передчутті скорого розговіння, Коля і Петя кожні кілька хвилин нетерпляче виглядали на вулицю, намагаючись розгледіти в темряві матір, яка мала повертатися додому.

Зрештою двері відчинилися, і на порозі постала сяюча від щастя Марія.

– Христос Воскрес! – повідомила вона благу звістку.

– Воістину Воскрес! – хором відповіли домочадці.

Члени сім’ї стали цілуватися, щоразу повторюючи: «Христос Воскрес! – Воістину Воскрес!» Потім розсілися за святковим столом і голова родини урочисто розрізав освячену в церкві велику паску.

– Христос Воскрес! – піднесено проголосив Данило, осіняючи спочатку себе, а потім усіх присутніх Хресним Знаменням.

Інші присутні теж перехрестилися. Тільки після цього і після молитви приступили до розговіння – спочатку освяченими крашеними яйцями з паскою, а згодом – усім, що було на столі.

Петя здебільшого налягав на м’ясне: їв свої улюблені котлети з пюре та ніжку запеченого гусака, окорок та домашню ковбасу. Потім покуштував смаженої риби, холодцю та пиріжків. А завершив трапезу квашеною капустою та великим шматком паски з молоком.

Дорослі говорили тости, які так чи інакше стосувалися Світлого Свята Пасхи, трохи випивали і рясно закушували. Коли всі досить наситилися, Марія взяла ініціативу в свої руки:

– Давайте сходимо на ранкове Богослужіння: там так чудово, така піднесена атмосфера; священики окроплять нас водою, разом з іншими віруючими славитимемо Воскресіння Христа і бажатимемо один одному щастя й любові. А потім послухаєте наш церковний хор.

– Ура! – першим закричав Петя, і решта теж підтримали його.

...

До церкви підійшли якраз коли розвиднилося. Здавалось, уся Томаківка зібралася біля Храму, а народ усе прибував і прибував. Шаблі взяли участь у черговій ранковій Службі, а потім разом із односельцями вишикувалися по периметру церковного двору в очікуванні обряду окроплення водою.

– Христос Воскрес! – на всю міць свого баритона віщав священик, в усі боки поливаючи сяючих від щастя людей освяченою водою. – Христос Воскрес!

Він вимовляв ці слова із захопленням, ніби щойно сам був свідком чудесного Воскресіння. Обличчя його світилося радістю. Було видно, що священнослужитель беззавітно вірить у подію, про яку він благовістить.

– Воістину Воскрес! – із не меншим захопленням та вірою відповідали люди.

– Христос Воскрес! – зі невгасаючим оптимізмом знову віщував священик.

Його рука здійнялася вгору; кропило описало дугу і краплі холодної води бризнули на Петіне обличчя, шию та руки. При цьому потужна та чиста енергія наповнила душу й тіло.