Перший урок у школі

Перший урок у школі

(розділ із біографічного роману «Камінь», автор – Володимир Шабля).

1925 рік, жовтень. Томаківка.

У підготовчому класі п’ятирічний Петя став наймолодшим і найменшим учнем. Він розпочинав навчання, вважай, із середини півріччя, коли левова частка матеріалу була вже пройдена. І директор школи, і вчителька, Ольга Пилипівна, без ентузіазму поставилися до появи зовсім крихітного та непідготовленого малюка. Ідучи назустріч умовлянням батьків, вони погодилися, в порядку експерименту, посадити Петю одного за останню парту, щоб менше заважав, але поставили умову, що Данило забере сина на першу їхню вимогу.

Свій перший шкільний день хлопчик тихенько просидів за останньою партою. Строго попереджений і батьком, і вчителями про необхідність дотримання тиші, він надто відповідально поставився до цього, і до кінця занять не промовив жодного слова. Всі передні парти були зайняті старшими, а подекуди навіть дорослими, учнями. Тому, щоб бачити вчителя і все, що відбувається біля дошки, Петі довелося сісти на край сидіння. Через відсутність іншого заняття, він усю увагу зосередив на навчальному процесі.

Першим уроком, на який потрапив хлопчик, виявилася арифметика. Багато однокласників, які вже засвоїли за час навчання ази лічби, навперебій тягли руки, жваво відповідали на запитання вчительки, розкладали палички по купках, а потім по команді робили з ними якісь загадкові переміщення. Спочатку шкільне дійство здалося Петі якоюсь незрозумілою тарабарщиною. Він все чекав, коли ж учителька розповість казку чи історію. І справді, Ольга Пилипівна почала розповідати історію, але такою ж тарабарською мовою цифр, паличок та фігурок. Настрій малюка погіршився; йому нудно було слухати слова, яких він не розумів.

Новоспеченого учня так і підмивало запитати, коли ж нарешті буде казка. Але, пристраханий строгістю шкільних порядків, він стримувався і терпляче чекав. Його витримку було винагороджено на другому уроці – уроці читання. Буквально на самому початку заняття вчителька стала виразно читати цікаву казку про Івасика-Телесика. Петя піднісся духом: він любив казки більше за все на світі та готовий був слухати їх годинами. Але до кінця казка дочитана не була. Натомість Ольга Пилипівна змусила учнів повторно читати вже відомий текст. Більшість із них читали повільно, із запинками та помилками, що викликало роздратування Петі. Все ж таки він знову стримався: як би там не було, у школі було цікавіше, ніж сидіти вдома під замком. На превелику радість пацана, наприкінці уроку вчителька продовжила читання тепер уже наступної частини казки, але знову перервалася на півдорозі, тільки розворушивши цікавість підопічних.

– Бажаючі можуть удома самостійно дочитати всю казку до кінця та розповісти нам на наступному уроці читання, чим вона закінчилася, – лукаво посміхаючись, підбила підсумок уроку Ольга Пилипівна. – За це всім, хто впорається, обіцяю поставити п’ятірки!

На третьому уроці вчителька дала Петі ручку та аркуш паперу. Акуратно макаючи перо в чорнильницю, хлопчик старанно намагався виводити такі ж палички та закорючки, які намалювала викладачка. Ця робота в нього виходила досить жваво, хоч і супроводжувалася кількома кляксами. Підбадьорений наставницею, наприкінці уроку він уже написав перший у своєму житті рядок літер «і».

Продзвенів дзвоник, і діти з розкритими зошитами та щоденниками вишикувалися біля вчительки. Та ставила оцінки, паралельно нахвалюючи одних та журячи інших. Петя не мав щоденника, але він разом з усіма став у чергу, тримаючи в руках аркуш паперу зі своєю роботою.

– Ну як, сподобалося тобі у школі? – спитала Ольга Пилипівна малюка, який запитально дивився на неї чистими очима.

– Сподобалося, але що було далі з Івасиком і чим закінчилася казка? – задав Петя питання, яке мучило його вже биту годину.

– Дізнатися про це тобі може допомогти старший брат Коля. Попроси його прочитати казку до кінця. А на наступному уроці читання разом із Колею розповісте нам, що ж було далі. Ти молодець, розумник, поводився на уроках добре, навчився писати букву «і». За це я поставлю тобі п’ятірку. – Із цими словами вчителька записала щось на Петіному аркуші. – І скажи батькам, щоби купили тобі зошит, або хоча б кілька аркушів паперу.

Додому Петя летів, як на крилах. Стримувана під час уроків кипуча енергія хлопця виплеснулася назовні. Він то бігав навколо Колі, розмахуючи листом із першою в його житті п’ятіркою, то радісно кричав, то переказував уривок почутої казки. Брату ж не було так весело: він того дня отримав тільки трійку і готувався до догани від тітки.

Але цього разу черга до Колі не дійшла. Переповнений емоціями, Петя першим заскочив у будинок, миттю кинувся до матері, застрибнув їй на руки і засипав обширним потоком інформації:

– Мамо, мамо, дивись: я отримав у школі п’ятірку! – закричав він, показуючи матері листок зі своїми каракулями та оцінкою. – Вчителька сказала, що я молодець, що я розумник! Мамо, мамо, я навчився писати букву «і»! Це зовсім не складно! А ще Ольга Пилипівна читала нам казку про Івасика-Телесика! Вона сказала, щоб ми разом із Колею дочитали її до кінця та розповіли, чим вона закінчилася! Мамочко, а вчителька сказала, що мені потрібно купити зошит або аркуші паперу!

– А ти себе добре поводив, не балувався? – суворо спитала Марія сина.

– Ні, ні! Я тихо сидів і слухав учительку!

– Ну що ж, тоді купимо тобі зошит.