Сталін: нещадний батіг.

Сталін: нещадний батіг.
(розділ із біографічного роману «Камінь», автор – Володимир Шабля).
1941 рік, червень. Союз Радянських Соціалістичних Республік. Москва.

23 червня 1941 року керівник Союзу Радянських Соціалістичних Республік Йосип Віссаріонович Сталін прокинувся ближче до обіду в розбитому стані. Залишкові явища вкрай жорстокої психічної кризи, викликаної усвідомленням краху своїх стратегічних планів, вдавлювали тіло в матрац. Спроба відірвати голову від подушки озвалася глухим болем у далеких закутках потилиці, ніби мозок чинив опір будь-якому руху черепа. Незважаючи на це, Сталін змусив себе одразу піднятися з ліжка і пройшов до умивальника. Холодна вода подіяла освіжаюче. Бажаючи посилити ефект, він роздягнувся і кілька хвилин простояв під крижаним душем. Великий фіолетовий махровий рушник з абстрактним малюнком приємно пройшовся по шкірі, залишивши відчуття легкого поколювання та тепла. Після всіх цих процедур політик із задоволенням зазначив, що безвихідь, яка переслідувала його всю ніч, відступила.
«Війна... Війна всупереч усім моїм розрахункам і діям. Несподівана й підступна, нахабна й катастрофічна... Мабуть, це найстрашніша трагедія в моєму житті, – міркував він, – і це треба визнати. Події розгортаються за найстрашнішим сценарієм. Одночасно зруйнувалася вся звична система координат, яка так довго і вперто вибудовувалась і здавалася такою міцною. Соромно зізнатися, але доба поза цією системою вибили мене з колії, перетворили на безвольного психопата. Слава Богу, зараз хоча б немає вчорашнього гидкого стану паніки та приреченості, який так несподівано захлеснув все моє єство, паралізував думки та почуття. І цим потрібно негайно скористатися».
Залізний Коба розкурив люльку, випустив кілька клубів густого диму... З кожною затяжкою до нього поверталася впевненість у собі.
«Скільки разів я ходив по лезу бритви, скільки разів перебував між життям і смертю, – але завжди виживав, – підбадьорював себе політик. – Мало того, кожен критичний епізод виводив мене на новий, більш високий рівень. Адже недарма навіть Ілліч називав мене наркомом із надзвичайних ситуацій!»
Йосип Віссаріонович пройшов у свій робочий кабінет, наказав відключити всі засоби зв’язку і нікого до себе не пускати: зараз він повинен наодинці з собою, тверезо і поклавши руку на серце, оцінити ситуацію.
«Сьогодні в моїх руках незрівнянно більші можливості та ресурси, ніж будь-коли раніше: це моя перевага, – констатував він. – Але як виявилося, це ж – і мій недолік, який виразився у самовпевненості й самозаспокоєності. Цей недолік проступив у існуючому нині державному устрої та привів до катастрофи, – Сталін сконцентрувався, зводячи воєдино свої думки, емоції та інтуїцію. – Отже, потрібно створити нову конструкцію влади, в якій проявлятимуться лише мої переваги», – оформив він остаточний висновок і почав обмірковувати цю конструкцію.
...
Секретар ЦК ВКП(б) перебував у своєму кабінеті вже понад п’ять годин. Хоча зі сторони поведінка політика могла виглядати як байдикування, насправді йшлося про прийняття визначальних стратегічних рішень, які мали схилити чашу терезів на його користь.
«Так, тепер, у момент ухвалення ключового рішення, я повинен гранично чесно й холоднокровно підвести риску під минулим, – подумав він. – Я зобов’язаний знайти в ньому та впровадити в життя ефективні уніфіковані механізми досягнення військових перемог, придатні для застосування на будь-якій ділянці. І одночасно потрібно вирвати з коренем із державного організму всі сумнівні та неоднозначні методи роботи».
Сталін змусив себе, тепер уже без емоцій, вибудувати в ранжований ряд основні власні перемоги: ніша в партії, Царицин, Юденич, пост генсека, Троцький, індустріалізація, розгром п’ятої колони.
«Які спільні риси всіх цих успішних кампаній? – знову і знову запитував політик. – Чітке визначення стратегічної мети? Раціоналізм? Жорстока сила волі? Кадри? Цілеспрямованість? Правильний вибір ключової ланки? Особисте керівництво процесом? Концентрація всіх можливих засобів для досягнення результату? Суворий контроль?
Керівник величезної держави перебирав варіанти. У мозку вибудувалася таблиця, що складалася з його досягнень, з одного боку, і чинників, що призводили до перемоги, з іншого. Подумки проставивши "плюсики" на перетині рядків і стовпців, Сталін виявив, що в усіх проаналізованих перемогах він спирався на нещадну силу волі й концентрацію засобів на результат. Інші складові були задіяні у переважній кількості випадків, але не завжди.
«Отже, – підсумував політик, – на чільне місце потрібно поставити саме ці фактори: адже вони ефективно працюють у будь-яких умовах».
Він узяв чистий аркуш паперу і, залишивши зверху місце для заголовка, акуратно записав таку знайому ще з громадянської війни фразу:
«1. Нещадно викорінювати всі випадки капітуляції, дезертирства, непрофесіоналізму та саботажу, – потім подумав і додав: – Застосовуючи надзвичайні заходи!».
Сталін сприймав навколишній світ у чорно-білому кольорі. Так само він поділяв і людей, країни, дії, думки, все навколишнє, визнаючи в цих явищах лише дві вичерпні категорії: «свої» та «чужі».
До «своїх» він зараховував усе те й усіх тих, що або хто на момент прийняття рішення знаходилися в його владі, або сприяли її зміцненню. Чужими ж у його розумінні були всі інші й усе інше.
Власну роль як стратега Йосип Віссаріонович бачив у організації такої системи влади, яка б змушувала кожного зі своїх окремо і всіх їх разом ефективно працювати на межі можливостей для реалізації задуманого ним стратегічного плану. А сам наріжний стратегічний план полягав у всілякому збільшенні кількості та якості «своїх» за рахунок примусу «чужих» ставати «своїми», з одночасним знищенням, або у крайньому випадку, нейтралізацією тих, хто не піддається.
«Своїх у мене досить багато, але ж перший день війни показав відсутність серед них належної організації та координації, – констатував Сталін. – Крім того, всередині цих своїх пригрілася достатня кількість дурнів, причаїлися зрадники, а значить, від цієї нечисті потрібно якнайшвидше позбутися: адже нову систему владних взаємин можна побудувати, тільки не боячись про власний тил».
Чоловік знову звернувся до аркуша паперу і рішуче написав:
«2. Негайно нейтралізувати всіх шпигунів та потенційних ворогів».
Секретар ЦК ВКП(б) підняв очі до стелі і перед його уявним поглядом промайнули образи колишніх соратників, які на повірку виявилися зрадниками... Він відчув, як до лиця прилила кров, а крізь звичний стан настороженості проступила лють.
Так, він теж довгий час помилявся, йдучи на поводу у цих ленінсько-троцькістських посіпак, які вважали можливим експорт революції за допомогою фінансування зарубіжних антиімперіалістичних організацій. Це через цих балакунів за кордон, як вода в пісок, пішли колосальні засоби, які можна було пустити на озброєння. А час? Втрачені роки! І як саме цього часу зараз не вистачає... Потрібно було відразу ж після перемоги над Троцьким знищити все це пустопорожнє поріддя, яке тільки й здатне, що повторювати на різні лади за старими вождями сумнівні ідеї, що давно зжили себе. Слава Богу, хоч зараз вони не плутаються під ногами, не тягнуть у різні боки, як лебідь рак і щука.
«Стоп! – наказав собі Сталін. – Я не можу скочуватися до емоцій, це неприпустимо. Натомість доцільніше зробити висновок зі своїх же прорахунків».
Він набив трубку тютюном і, не поспішаючи, розкурив її. Вставши з-за столу, Йосип Віссаріонович став походжати по кабінету, спостерігаючи, як клуби сизуватого диму один за одним розчиняються в повітрі. Усі ці маніпуляції заспокоювали. Закінчивши палити, він сів за стіл і зосередився.
«А тепер слід визначитися з розстановкою та концентрацією сил і засобів», – продовжив свої міркування політик.
Перед його поглядом постали неосяжні простори країни. У голові склалася фантасмагорична картинка, яка складалася з перемішаних у якомусь химерному співвідношенні міст, військових частин, лісів, танків, людей, річок, заводів, партосередків, полів, складів і ще багато-багато чого, що для нього уособлювало собою СРСР.
Деякі об’єкти він знав, як свої п’ять пальців, інші уявляв так, ніби бачив на власні очі, але більша їх частина була для нього чимось ірреальним, таким, чого він ніколи не бачив і навіть не мав гадки, що вони являють собою. Замість останніх у мозку існували абстрактні категорії, основною характеристикою яких була функція або продукт, які ця категорія виготовляє на виході. Саме ці незнайомі та малозрозумілі складові країни здалися йому в цей момент причиною невдач: адже він покладався в керівництві ними на інших людей, а ті мають таку огидну здатність робити все не так.
Сталін скривився, уявивши собі ту межуючу з хаосом плутанину, в якій, якщо вірити наявним даним, зараз знаходилася країна.
«Як я міг допустити таке?! – знову збився на самокритику Йосип Віссаріонович. – Невже розслабився, знизив вимогливість?
Він вкотре спинив себе, а потім зусиллям волі спробував загнати емоції в контрольоване русло.
«Так, розслабився, так, довірився ідіотам, так, послабив контроль, так, переоцінив свої здібності, – чесно зізнався лідер СРСР. – Але нині потрібне не самобичування, а виправлення помилок».
Сталін ще раз обдумав існуюче становище з керованістю і, ретельно виводячи літери, записав наступні пункти:
«3. Вибудувати чітку вертикаль влади відповідно до законів воєнного часу, без дублювання, але з жорстким контролем виконання.
 4. Визначити відповідальних за основними напрямками роботи, – продовжив він викладати свої думки, а потім, роблячи невеликі паузи на обмірковування, додав такі підпункти:
        - армія;
        - кадри;
        - евакуація;
        - розвідувально-диверсійна діяльність;
        - літаки;
        - танки та артилерія;
        - боєприпаси;
        - тил;
        - пропаганда;
        - іноземна допомога».
Переглянувши написане, керівник повільно розгладив вуса, відклав олівець убік.
– Армією і кадрами я займуся сам, – уже вголос рішуче промовив він, – і я зможу організувати все так, що у цих кадрів не буде іншого виходу, як тільки на повну котушку виконувати всі перелічені мною пункти. Тепер бірюльки скінчилися. Тепер – війна, і вже по-справжньому «хто – кого»! Жодних пряників, які можна або з’їсти, або лише скуштувати, або відсунути убік! Тільки батіг, нещадний і караючий! Перевірений на практиці всм моїм, і не тільки моїм, життям!
Сталін зловісно посміхнувся і натиснув на дзвінок. Тут же до кабінету заглянув його секретар Поскрьобишев.
– Зберіть членів Політбюро та Бюро Раднаркому на вісім вечора, – розпорядився керівник держави.
Поскрьобишев відразу пішов, а Йосип Віссаріонович взяв зі столу трубку і знову приступив до ритуалу її набивання та розкурювання.