РОЗДІЛ 8

Щоб виграти, необхідно знати правила гри. Або встановити свої.

Бреду по гамірній вулиці розглядаючи обличчя людей, що проходять повз. Настрій чудовий і я дякую Богу за те, що власним ресторану виявився не Острозький,  а доволі приємний чоловік. Це ще одне підтвердження того, що хто ходить з Господом ніколи не буде покинений. І навіть таку ситуацію Він обернув на краще.

Повертаю у кав'ярню, де мене чекає директор ресторану, а за сумісництвом наречена власника. От вона подобається мені значно менше. Надто високомірна і самозакохана. Та в кожного свої недоліки, тому не мені її судити. Переглянувши фото території розумію, що роботи буде  більше ніж  очікувалося. Однак і оплата не мала. Звісно в половину менше, ніж беруть дизайнерські студії, та для мене це колосальна сума, тим паче, що аванс розміром 50% виплачується практично відразу після підписання договору. Аби остаточно прийняти рішення відправляємося на об'єкт, а по дорозі обговорюємо деталі.

Краса неймовірна… високі густі трави, ліс, що красується всіма відтінками зеленого і шумна річка. Псують картину лише противні матюки робочих, що перекривають трелі солов'я.

З контрактом, який ще треба підписати щаслива повертаюся додому. Треба обов'язково порадитися з татусем і нехай він прочитає умови, бо я буваю неуважна.

Однак там на мене чекає черговий сюрприз.

- Це все через тебе! – прилітає мені від заплаканої Насті, тільки-но переступаю поріг кухні.

Мама нервова рахує краплі валер’янки, що летять у горнятко.

- Що сталося? – присідаю біля неї, а всередині все перевертається від страшних домислів.

Він щось їй заподіяв… примусив? Шантажує?

- Ти ще смієш питати?! – її очі метають в мене блискавиці. –  Сама не здогадуєшся?

- Настечко, я не хотіла... – навіть не знаю з чого виправдовуватися. – Скажи мені…

-  Що сказати? Що Всеволод заявив, що з двох сестер я не та котру він хоче бачити поруч із собою?!

 Видихає опускаючи голову на руки. А я вже надумала…

- Послухай. Я не можу відповідати за його вчинки чи слова, але в мене з ним нічого немає і бути не може. А може воно і на краще… хтозна, що в нього на умі.

- Ти! Ти в нього на умі! – верещить не своїм голосом. : Відьма! – і  штовхнувши мене тікає у ванну.

 На очах виступають сльози від безпідставних звинувачень. Повертайся у свою кімнату тамуючи обіду, хоч я і розумію, що сестра не винна. Просто вона не знає всієї правди. Але менше боляче від того не стає. Я живу за принципом «відносися до інших так, як хочеш аби відносилися до тебе».  Та нажаль, не всі такі принципові.

Через годину до мене заходить матір.

- Як вона? –  запитую, коли жінка сідає поруч.

- Випила заспокійливе і заснула. –  втомлено промовляє мати.

- Я правда не винна...

- Я знаю донечко…

Не можу повірити, що чую це від неї.

- А я роботу знайшла... – хочу поділитися радістю.

- Це чудово. – не дослуховує до кінця.

-  Аня. – бере мої руки у свої. –  Ми маємо допомогти Насті.

- Звісно. Тільки як? Може спробувати пояснити  їй?  Чи відправити на пару днів відпочити десь за місто…

- Ні. – різко відрубує. – Ти повинно зустрітися з Острозьким і сказати, що в тебе є хлопець. А ще вести себе так жахливо, щоб Настя на твоєму фоні виглядала ангелом.

- Що?  Мамо, він не той за кого варто боротися! Ти сама завжди говорила, що чоловік в першу чергу має бути християнином.

- Правильно. Та не всім бути священиками. Хтось мусить займатися бізнесом аби давати людям робочі місця. Тим паче, ти не можеш знати що в нього на душі.

- Здається там її взагалі немає… - ледь чутно видаю не маючи сил ще щось доводити цій сім'ї.

Всі мої слова розбивається об стіну, яку наче зачарував Всеволод.

- Анно, я розумію, що моя пропозиція тебе обурює. – обіймає мене за плече та зараз ці обійми більше нагадують зміїні. Холодні. І з конкретною метою. – Але ж ти сама говорила, що він тебе не цікавить! Невже не можеш поступитися гордістю заради близької людини? Впевнена, Настя зробила для тебе теж саме. А пам'ятаєш, як ти розбила вазу, а вона взяла вину на себе?! Бо це була ваза твоєї матері і батько би обідився на тебе. – опускаю голову занурюючи пальці у волосся. – Та й  хіба тобі не все одно, що він про тебе подумає?

Простягає мені шматочок паперу і з номером телефону.  Набираю цифри, які і так є в моєму гаджеті. Я чудово розумію, що це маніпуляція…  однак мені необхідно знешкодити його джерело і разом з тим спонсора цієї клоунади.

- Скучила? – лунає низький голос у слухавці і мене чомусь прибирає озноб.

- Через годину ресторан «Гретель». – сухо промовляю дивлячись на задоволені вогники в очах мачухи.

 Прикро. І боляче. Та я знаю заради чого все терплю. Минає аж дві години, допоки я стою  біля модного і надзвичайно дорого закладу. Розглядаючи своє відображення у дзеркальних дверях… волосся накручене і сильно начесане, таке враження, що я потрапила під ураган. На обличчі занадто яскравий макіяж, червоні губи, що вийшли за контур створюючи видимість пуш-ап ефекту і товсті стрілки. На мені  коротке чорне плаття, що тільки прикрило дупу, капронові колготки в сіточку і босоніжки на високому підборі. І так, я не випадково вибрала найпрестижніший ресторан у місті. О цій порі тут вечеряє безліч його знайомих та партнерів. Ну все ж мені ніяковіти… Кладу в рот жуйку і перехрестившись заходжу. Перше, на що натискаюся це принизливо похітливий погляд адміністратора.

- Вибачте, але…

- Анна Підвербецька. –  пальцем вказую на список в його руках.

 Опускає очі і змінюється в обличчі.

- Я вас проведу.

 З примусовою повагою вклоняється ведучи мене до столика.

- Гарного вечора.

 Та його слова губляться десь у іншому вимірі коли наші з Острозьким погляди пересікаються. Спочатку мені стає душно, а потім страшно. У дизайнерському костюмі, що сидить на ньому ідеальну, із зачесаним назад волоссям, він наче щойно зійшов з глянцю. Ну а я… без коментарів. Стою непорушно поки він мене розглядає і все більше хмуриться.