Четверта частина

Ми приїхали на відкриття готелю удвох  у білому лімузині. Арман галантно відкрив мені двері та допоміг вийти з автівки. Я виставила обидві ноги на перший сніг. Такий білий та пухнастий, як моя нова  довга шуба. Арман особисто обирав її мені, а ще нову білу сукню, довгу та  пишну. Я наче янгол сьогодні. А зі мною поруч мій чоловік. Він веде мене під руку та заводить у будинок. Я оглядаю його. Батько постарався на славу. Новий готель, хоч й невеличкий, але дивує з першого погляду. Це білий будинок в  англійському стилі.

Вхід знаходиться за чотирма білими, наче мармуровими колонами, які утворюють балкон для другого поверху. Балкон прикрашений блакитними та рожевими повітряними кульками. На балконі великими чорними літерами написано моє ім`я. Придивляюсь, та бачу, що літери кували спеціально кожну літеру окремо. Дивуюсь батьковій фантазії. Круті зводи даху  утворюють житлову мансарду. У кімнатах великі вікна у вигляді арок. А на самому верху  великий, наче старовинний годинник. «Навіщо він там?» - питаюся в чоловіка та показую йому той годинний рукою. Арман підіймає голову та читає моє ім`я. «Твій батько дуже тебе любить», - робить він свій висновок.

Нарешті заходимо у холл. А там вже купа народу. Офіціанти розносять спиртні напої. Збоку накриті столи з фуршетом. А нас зустрічає Арслан та Ірина. Вони підходять та обіймаються, спочатку зі мною, а потім з чоловіком. Чоловіки вітаються за руку. Арман галантно цілує верх долоні моєї матусі.  «Це все тільки для тебе!» - голосно промовляє мій батько. Бачу, що вони святкувати вже почали. В руках Арслана келих коньяку. Роздивляюся навкруги – шик. Ось куди пішло моє придане. Озираюся та бачу, як Арман вже несе мені Шампанське. Беру з його рук свій келих та пробую «Ммм, Шампанське смачне!» - кажу сама собі.

Батько вже піднімається сходами на другий поверх та з невеличкого балкончику віщає свою промову. Майже не слухаю його.  Дивлюся, як мого чоловіка вже обступили якісь жінки. Одна вже  поклала свою руку йому на пояс. Отакої. А він стоїть, робить вигляд наче не помітив цього. Ну-ну. «Стоп. Що це тільки що було? Невже я ревную?» - ловлю себе на думці. Відвертаюся від Армана. Хай стоїть з ким завгодно. Знову дивлюсь на батька та намагаюся спіймати хоч одну думку з його промови. Не можу. Очі знов переходять  мимоволі на Армана. Арман вже кокетує з однією, хто біля  нього крутиться.  А я стою та злюся. Тиждень Арман мене не відпускав зі своїх обіймів, пестив та здував з мене порошинки. Я й не думала, що він може бути такий: пристрасний та ніжний. Цей холодний Арман. А зараз я не хочу, щоб він так пестив ще когось. Невже мені требо було втекти з дому, щоб у ньому прокинулися до мене  почуття? Нарешті, приходжу до тями, від слів батька.  Це він звертається до мене. Дивлюся на нього та чую, що він протягує мені  якусь папку. Це ж папери – документи. «Це твій готель, моя Камочка!» – каже батько та віддає мені документи. Навкруги усі плескають у долоні. Арман багатозначно посміхається мені. Він підходить та цілує мене у скроню та тихо вітає. Після промови підхожу та дякую батькам. Мати каже, що я ще не бачила будинок з другого боку. Що там він неперевершений. А мені ліньки одягатися та йти на той бік. Ходжу коридорами, відкриваю двері та заглядаю навкруги. О, тут є навіть басейн. Готель вже працює. Навкруги бігають працівники. Дівчата у фірмовому одязі покоївок. На першому поверсі дівчата у фірмовому діловому одязі. А на кухні повара. Мені тільки збирати  прибути залишається.

Вже вдома Арман прохає покласти мої документи у сейф. Звісно, я погоджуюсь та віддаю йому папку з документами. Він щасливий кладе її туди та закриває дверцята. «Будеш  слухняною, то повідомлю тобі код», - весело промовляє до мене. Я, не  задумуючись, погодилась з чоловіком та не знала, що на цьому казка скінчилася.

Наступного ранку я прокинулася. Привела себе в порядок та пішла на кухню. Дивно, але Армана вже не було, хоча я не запізнювалася. Кухня стояла порожня, в мийці стояла чашка чоловіка с залишками кавового осаду. Я помила чашку та увімкнула електрочайник. «Може йому треба приїхати в  офіс раніше?» - моя голова  виправдовувала вчинки чоловіка. День промайнув. Але Арман не повернувся до дому як зазвичай. Я кинулася набирати його номер. Телефон знову був вимкнений. Поки час зателефонувала до офісу. Нова секретарка повідомила, що пан Арман сьогодні мав вже бути у Дніпрі. Туди він збирався в тижневу командировку. «Отакої, а мені ніхто ні про яку командировку навіть не повідомив? -  промайнуло в голові.

Тиждень пройшов спокійно, але від Армана не було  жодного повідомлення. Я повірила цьому чудовиську. Я в нього майже закохалася. Але як там кажуть – горбатого молила виправить.

Щоб не витрачати час марно Каміла провела тиждень в новому готелі Імені себе. Вона дивилася, як він працює, як працюють його робітники – від покоївок до менеджерів. «Можливо, це знадобиться у майбутньому», - казала дівчина сама собі. Тому тиждень прошов непомітно та досить цікаво. Серед тижня в готель навідувався  Арслан та був здивований тим, що Каміла цікавиться роботою готелю. «Можливо їй треба було навчатися. А цей шлюб тільки все зіпсував», - подумалося чоловіку. «Ну як ти?» - спитав Арслан в дочки, коли вони сіли разом обідати. «Живу потроху», - тихо відповіла вона. «А як там чоловік?» - знов поцікавився батько. Каміла зробила кислу мину та відповіла: «У командировці. Поїхав у Дніпро». «Ти не питала в нього про навчання? З тебе вийшов не поганий керівник», -  похвалив Арслан Камілу. «Він чекає від мене сина. Більше йому від мене нічого не потрібно», - сухо проказала дівчина. «І коли я стану дідусем?» - запитав її батько. Було видно, що він щиро був би радий такій події. «Не знаю. Але сподіваюся, що не скоро!» - відповіла Каміла та поспішила встати та піти. Розмова ставала напруженою. Батько очима простежив, як Каміла вийшла з кафетерію. «А я залюбки став би дідусем», - проказав чоловік вголос. Потім зітхнув. Арслан щиро вважав, що не помилився зі шлюбом доньки. Але така поведінка її  у вересні та втеча від розмови показали йому, що  гроші не варті страждання твоєї дитини.