Третя частина

Хотіла бігти у вересні, а довелося у липні. Заспокоювала себе тим, що так мабуть і краще. Бо влітку знайти роботу буде легше.
Зранку Кама зібралася, вдягла джинси та футболку. Все так, як люди відвідують ринки, ніякого нервування або зайвих рухів та вчинків. Водій  відвіз  жінок на оптовий ринок, де Катерина Семенівна, зазвичай, закупалася овочами. Каміла походила з нею рядами, подивилася як жінка торгується. Щось сама їй підказувала, чимось просто цікавилася. Але покупки були зроблені та настав час їхати до дому. Каміла посміхнулася Катерині Семенівні, дістала з сумочки  кредитну картку чоловіка та попрохала відвезти її до дому й покласти на тумбочку в її кімнаті, щоб не загубилася. А сама  сказала, що має бажання відвідати батьків, раз дається такий гарний випадок, що вона опинилася у місті. Жінки розпрощалися й Каміла. як нічого не було, покрокувала до автобусів, щоб їхати до родини. Катерна Семенівна повернулася до водія та поїхала назад.
Каміла дійсно провела день з батьками, які зраділи, що приїхала донька. Потім навіть викликала таксі та сіла у нього, щоб їхати назад. Але коли таксі від’їхала, Кама зупинила його на наступній же зупинці. Оплатила усю відстань та попрохала, якщо щось, не казати, де він її висадив. Таксист звісно здивувався, але погодився. Пішки вона повернулася знов у двір, де народилася та зустрілася там  з Мариною, яка повела її до своєї бабусі. 
Бабуся Марини мешкала біля парку Нивки, у чотирьохповерховому дуже старому будинку. Але її маленька квартирка була дуже гарна та затишна. Каміла навіть здивувалася, що їй так сподобалася ця маленька кімната, яку їй запропонувала Маринина родичка. Квартира пахла домашньою випічкою, якимись квітами – так пахне затишок та турбота. Каміла дістала гроші та оплатила своє проживання  за три місяці. «А там подивимося!» - проказала вона подрузі й та погодилася. Марина пообіцяла тримати руку на пульсі та розповідати, якщо її кинуться шукати батьки або чоловік. «Марина, обіцяй тримати рот закритим!» - з  мольбою в очах попрохала її подруга. Каміла розклала свої нехитрі речі. В батьків вона прихопила ще деякі теплі речи про всяк випадок та  пояснила це батькам тим, що не хоче  зайвий раз прохати чоловіка гроші та відпрошуватися за покупками. Батьки погодилися. По дорозі вона купила газету з оголошеннями. «Ну що, почнемо шукати роботу?» - звернулася дівчина сама до себе та відкрила першу сторінку газети.
Арман був не в гуморі. Він не ночував навмисно дома, а поїхав в свій найулюбленіший готель «Арманія», який він назвав в честь себе. Там в нього був власний номер-люкс. Туди він приводів жінок, коли бажав розважитися. Там ночував та іноді жив. Про нього знали тільки найближчі друзі. А дружина в це коло не входила. Після такого неочікуваного візиту Каміли, він нагримав на секретарку, спочатку звільнив її, потім повернув, згадавши, що заміну знайде не скоро. Замовивши в номер обід, чоловік розмірковував, як буде миритися з молодою дружиною. Звісно, що він не обіцяв собі бути їй вірним, але робити так, щоб вона це знала, теж, не входило в його плати. Надіслати квіти, подарувати щось коштовне, поїхати на відпочинок - прикидав, що з цього краще? «Так, ми ніде не були на медовий місяць», - згадав він та вже зібрався замовляти квітки кудись у Турцію чи Грецію, як йому зателефонував Арслан. «Так», - відповів у слухавку бізнесмен. «Армане, що там у вас коїться? Каміла не повернулася до дому. Поїхала в вечорі на таксі назад, а тепер її телефон вимкнений, а в будинку сказали, що вона не поверталася», - розгублено питав чоловік. «Я зараз у командировці, - збрехав Арман, - але я все з`ясую». Арман  закінчив розмову та спробував зателефонувати дружині. «Абонент поза зоною досяжності», - відповіли йому. «Невже її  викрали?»- пронеслася миттєва думка. Він покинув обідати, швидко вдягнув піджак та помчав на стояну автомобілів. Сів у машину та поїхав у маєток за містом.  В домі вже другу добу стояв переполох. Начальник охорони відчитав Катерину Семенівну. Та тепер ходила по дому як примара та більш за все боялася повернення господаря.   Чоловік забіг до будинку та покликав начальника охорони. Той з`явився та звітував, що добу тому Катерина Семенівна та Каміла відвідували ринок,а потім його дружина без охорони поїхала до батьків. Арман пішов  будівлею знайти  домашню помічницю,але потім подумав: «Чим завинила ця жінка? Хто міг знати, що Каміла поїде до дому, або десь загубиться? Вона точно не могла цього знати». Та охолов.  Переговоривши з охороною Арман поїхав до поліції. Але подати заяву в нього не вийшло. Сказали, що дружина  повнолітня і требо чекати три доби. Арман вирішив, що займеться пошуками самотужки. Він зателефонував тестю та  запитав, чи не знає той, якою фірмою виклику таксі того дня користалася його дочка. Арслан згадував, згадував, але так й не згадав. Залишилося подати оголошення у пресу та на телебачення. Якщо з пресою було легко, то знайомих на телебаченні у Армана не було. Вирішили чекати три доби.
У Каміли задзвонив старий мобільник, яка та придбала на найближчому базарчику: «Алло», -  відповіла дівчина. «Почалося! Мені вчора телефонувала твоя мама. Я відповіла, що нічого не знаю», - повідомила Марина.
Пройшло літо, поліція шукала дівчину, але щось не знаходила. Арман не сумував за дружиною, але його бісила  невідомість. Якщо її викрали, то чому мовчать?!. А якщо вона від нього збігла, то як ця мала шмаркачка змогла так якісно все обміркувати та сховатися?! Невже її не турбує, що батьки журяться та бояться за неї? Такі його думки накручували чоловіка чи не кожен день. А Каміла встигла знайти собі заробіток на найближчому базарі та всунулася торгувати морозивом. Перед нею розташовувалися аж три холодильника,  з яких вона продавала морозиво та записувала собі все у зошит. Робота була не складна, але відповідальна. Більше всього дівчині подобалися дні, коли було дуже спекотно, тоді за морозивом навіть вишукувалися цілі черги. Їй самій дозволялося їсти морозиво безкоштовно. Тому вона іноді їла найдорожчі сорти та  робила це повільно, наче дражнила перехожих.
Нарешті, коли на порозі  батьків з`явилася поліція, почалися сякі-такі пошуки. Опитали  найближчих подруг. Маринка, як партизанка придумала собі алібі та заявила, що в той день була у рідної бабусі. Така собі напівправда. А інші ніхто нічого не знав. Арслан ходив наче хмара та вже шкодував, що віддав дочку за цього чоловіка. «Він її не кохає! Який я був сліпий!» – казав він кожного вечора Ірині й вони ледь не сідали плакати удвох. Поки їх не бачать інші дві доньки. Таксист знайшовся та розповів, що висадив  дівчину перед найближчім торгівельним центром, але це була її ідея, що вона щось забула купити. Де вона поділася потім, він не знає. Нарешті Арслан сам замовив рекламу на телебаченні та Арман згодився, що хоч за будь-яку інформацію заплатить не малі гроші. 
Настав вересень. Каміла прокинулася та подивилася на відривний календар. «Перше вересня. А я вдома», - згадала дівчина. Таке дивне відчуття, коли першого вересня тобі не требо йти до школи й взагалі нікуди йти не требо. Сьогодні в неї був вихідний, а на кануні вона ще й встигла привітала Марину з посвятою в студенти. Вони гуляли парком, а Каміла немов наполохана пташка зойкала та лякалася кожного, хто нагадував їй Армана. «Ти за кожним рогом тремтіти будеш!» - ображалася на неї подруга. Каміла вибачалася. Але нічого з собою поробити не могла.
На початку вересня Каміла  прийшла на роботу, відчинила свій кіоск, почала все розкладати на вітрини та помітила знайому автівку. З машини йшов Арман з охоронцем. Він не помітив дружину та пройшов повз її кіоску. Каміла заклякла на місті. «Невже він її знайшов, чи це просто недобрий випадок?»- пролетіло в думках.
Арман пройшов ринок, перейшов дорогу та подивився навкруги, побачив знак потрібної вулиці повернув туди. Знайшов зазначений під'їзд, піднявся на четвертий поверх.  Двері йому ніхто не відкрив. Він почекав, а потів вийшла сусідка на повідомила, що всі на роботі. Арман плюнув та вийшов з будинку. Вирішив, що повернеться у вечері. Пішов у бік базару, бо там їх чекав водій. Каміла обслуговувала дівчат та побачила, що її чолові знов іде базаром, Вона  прикрила віконце пляшками з газованою водою. Але Арману закортіло підійти саме до її кіоску та попрохати морозиво «Каштан». Каміла протягнула йому два морозива. А коли він його узяв то подивився на продавщицю пильніше. «Кама, що ти тут робиш?!» - здивовано проказав чоловік та встиг ухопити її за руку. Каміла заклякла та не відповідала. «Негайно закривай свою лавку та пішли до машини!» -  суворо наказав бізнесмен. Каміла набрала  свою напарницю та попрохала приїхати та її підмінити. Дівчина скоро приїхала. Арман силоміць повів Камілу до машини, але вона попрохала все ж повернутися у квартиру та забрати свої речі та зароблені гроші. «Невже тобі не вистачало грошей!» - шов та сварив її чоловік. «Арман,ти думаєш, що справа у грошах!» - дивувалася дівчина. Каміла  зібрала свої речі у сумку, потім полізла під матрац та витягла з під нього  пачку з грошима. Арман подивився на чималу пачку та присвиснув. Щоб не лякати господарку квартири дівчина вирішила написати  пояснювальну записку. Де пояснила, що їй прийдеться поїхати до дому та , що ключі вона залишила у сусідки.  Вони вийшли разом з будинку. Каміла повернулася та останній праз подивилася на нього. «Хто ж мене викрив?» - подумалося їй. Тільки вона опинилася в машині, почала розпитувати чоловіка,яким чином він знайшов її та чи було це випадково? Арман вирішив не розповідати дружині правду про те, що здала її сама подружка Марина. Побачив рекламу, вона забажала за інформацію суму за два роки оплати в університеті. Він сказав, що опинився тут у справах та знайшов її випадково,бо йому закортіло морозиво саме того заводу, що продавалося в неї. «А раптом  вона знов втече від нього та йому знадобиться допомога цієї Марини, - розцінив бізнесмен. Наївна Кама повірила. «Невже тобі не було шкода батьків? Вони так страждали  через твій вчинок та боялися за тебе», - поцікавився по дорозі Арман. «Н!,- холодно відповіла дівчина, - Вони не думали, коли віддавали мне за тебе».
Арман здивувався почутому. Ніколи він не міг подумати, що їй було з ним так погано, або що вона  буде здатна на такі вчинки.
Після повернення, до Каміли приставили охорону та  заборонили без неї виходити з дому. «Я хотів поїхати з тобою на відпочинок. Але ти втекла та сама все зіпсувала», - звинуватив дружину Арман, коли вони зайшли у будинок. «Звісно, я у всьому винна» - з викликом відповіла Каміла та подивилася Арману у вічі. Арман відвернувся та пішов у кабінет. Він  сів з стіл та працювати не зміг. 
Життя Каміли стало ще більше не стерпним. Без охоронця, навіть блукати територію  маєтку було не можливо, ні те, щоб кудись поїхати.
«Ти сидиш на моїй шиї, то веди себе чемно!» - почав принижувати дружину Арман. Картку він в неї забрав та кожного разу, як  було за що, нагадував, що вона його утриманка. Каміла плакала ледь не кожного дня та схудла на декілька кілограм.   Але  в ліжко до себе дружину більше не кликав. «Мабуть спить зі своєю секретаркою!» - гадала дівчина.  Ближче до Різдва Каміла нагадала, що хоче поїхати на свята до батьків. На що отримала відповідь, що не заслужила вона ніяких свят. Якщо їй щось бажається, то може поїхати  та придбати. А вдома щось собі спекти. А він збирається поїхати на Різдво з друзями до Австрії, кататися на лижах. Спочатку Каміла вирішила відмовитися. А потім подумала, що це слушна пропозиція. Поїхала прогулятися по торгівельному центру. Поки гуляла під наглядом охорони, то побачила, як інші жінки робили покупки прикрас, красивого одягу, навіть йшли назад в тому, що придбали. В голову прийшла чергова думка про втечу:«Якщо ось так приїхати, придбати нові речі, перуку та вийти, немов інша людина, яку ніхто не впізнає?». Каміла придбала собі нову сукню, матері красиву брошку з бурштину, а батьку бурштинову ручку паркер, сестрам  кожній по новій ляльці. Дорогою вмовила воді заїхати до батьків.  Зайшла у під`їзд та подумала, як вона могла поступити з ними так необачно та  погодитися на втечу. Їй стало соромно. Подзвонила у двері. Ірина відчинила та на порозі побачила доньку, за спиною яких стояли два охоронця. Мати обняла Камілу та заплакала. Охорона залишилася чекати за дверима. «Як ти могла? Як ти могла таке з нами зробити?!» - запитувала жінка та подивилася Камі у самі вічі. «Вибач, мамо! Але моє життя було таке нестерпне. А стало ще нестерпніше», - поділилася Каміла. Мати повела доньку на кухню та поставила чайника. Заварила усім азер-чай та подала його в маленьких скляночках. «Я привезла вам подарунки до Різдва!- повідомила сумно Каміла. «Добре. Подивимось твої подарунки, коли дівчата повернуться зі школи», - проказала Ірина. «Як батько?» - запитала Каміла. «Добудовує твій готель. Може на новий рік запросить вас на день відкриття», - повідомила жінка. «А Арман поїхав кататися на лижах», - на це відповіла Каміла. «Без тебе?» – здивувалася мати. «Мам, в нього є інша жінка. І,мабуть, завжди була. Тільки я цього не знала. Він поїхав з секретаркою», - холодно відповіла донька. Мати сплеснула руками. «Як я втомилася від такого подружнього життя!» - сумно проказала Каміла та розповіла, як чоловік принижує її, як знущається після того як її знайшов. «А одного разу, він підійшов до мене близько-близько та каже: «Я можу сказати три слова, й ти виплигнеш з цього вікна чи підеш та повісишся. Сказав та пішов геть», - розповіла на останок дівчина. Мати сиділа налякана. Їй стало шкода доньку. «Я поговорю з Арсланом. Вмовлю його забрати тебе. А може навіть, вмовлю, щоб він погодився та твоє розлучення. Ми ж не знали, що він такий жорстокий. Хто би міг подумати?»-  пожаліла мати доньку. В двері постукали. Каміла пішла відчиняти. Думала, що повернулися сестри. Але це був один з охоронців. «Ваша година скінчилася. Поїхали, якщо не хочеш отримати на горіхи від чоловіка», - проказали на порозі. Каміла зітхнула та погодилася. «Ябеда – Карябеда!» - подумки вона обізвала охоронців.
Повернулася у ненависний будинок чоловіка. Через тиждень повернувся Арман та навіть з подарунками для Каміли. Від  охорони вона потайки дізналася, що ту секретарку було звільнено, як тільки літак сів на  злітну смугу. «Так швидко набридла?!» - подумалося Камілі. 
Арман поводив себе знов так, наче не було втечі, не було трьох місяців приниження. Він приходив до дому о четвертій годині. Приносив то цукерки, то печиво. Залицявся до Каміли, як ніколи. «Я ж гадки не маю, як ті чоловіки залицяються?» - міркувала Каміла  про поведінку свого чоловіка. Знов покликав її до себе в кімнату та став загравати. «Армане, вибач, але я чогось не розумію?» - чесно почала Каміла з бажанням все обговорити. «Чого ти? Ти ж моя дружина.  Радій, що я став такий!» - не погоджувався з нею Арман. 
Ближче до Нового року Арман приїхав з пакетами смаколиків та продуктами до новорічного столу. Катерина Семенівна здивувалася, бо сподівалася, що він поїде кудись у ресторан. Але чоловік забажав свят у себе вдома. Каміла та помічниця зібралися на кухні та стали гадати, що приготують на свята.  В день свята Катерину Семенівну відпустили до дому та усю прислугу теж. Будинок стояв прибраний, але  порожній. Арман прийшов у кімнату дружина та заліз в її шафу. Що ти там робиш? – здивувалася дружина, коли тільки прокинулася. «Хочу обрати тобі найкращу сукню!» - радісно повідомив чоловік. Діставши із шафи довгу та пишну червону сукню він кинув її на ліжко, в якому ще валялася Каміла. Вона протерла очі та здивовано слідкувала за діями Армана. Червону сукню їй рік назад подарував також на новий рік батько. Вона була прикрашена червоним пухом, й Камі дуже подобалася.  «Я так мало робив тобі подарунків!, - раптом почав він вибачатися перед дружиною. - Навіть, цю сукню  ти маєш не від мене». «Ти хочеш, щоб я її вдягнула з самого ранку?» - здивовано поцікавилася вона. «Ні. Я хочу, щоб цілий день ходила гола. А я би милувався тобою. А на вечір вдягнула цю сукню!» - відповів Арман з натяком на свої чоловічі бажання. «Ага. Зараз!» - відказала Каміла.  Арман повернувся до ліжка та кинувся до дівчини, почав її цілувати. Відкинув ковдру та вхопив її на руки. «Відпусти!» - несміливо попрохала Каміла. «Ні!» - посміхнувся чоловік їй у відповідь. Вона дивилася йому у вічі та хотіла збагнути, щирий він зараз з нею, чи грається. На неї дивилися великі чорні очі, над ними були довгі, пухнасті вії. Невеличкий рівний ніс, пухкі невеликі губи, чиста, лискуча, смуглява шкіра та велике владне підборіддя. Армана можна було назвати красивим. Каміла по-іншому зараз дивилася на свого чоловіка. Вона навіть відчула, що внизу живота стало якось  важко. Арман млосно дивився на дівчину. Поніс її до ванної кімнати.
«В нього навіть можна закохатися, потім думала цілий день Каміла, коли Арман раптом приніс ялинку та забажав її наряджати. Як малі діти вони вішали іграшки, прикрашаючи зелене та запашне дерево. Каміла ділилася  згадками з дитинства. Арман слухав. Йому не було чим відповісти. Його дитинство пройшло в дитячому будинку. Потім в спортивному інтернаті. Де ялинку прикрашали дорослі та проводили свято для мешканців кожного разу майже однаково. Приїжджали спонсори, привозили подарунки. А діти співали та танцювали, як подяка їм. «В мене ніколи не було сімейного свята, от як у тебе», - признався чолові на останок. «А дівчата. В тебе ж були дівчата. Невже ти ні з ким з них ось так не святкував Новий рік?» - щиро спитала Каміла. «Майже ні. Якщо щось святкував, то в готелі чи в ресторані. Сюди  нікого не приводив», - повідомив Арман у відповідь.  Камі стало шкода свого чоловіка. «Може тому він такий суворий та холодний? Хоче стати теплим та домашнім, але не вміє», - пожаліла вона його в думках. Свято пройшло тепло та по-домашньому. Арман запалив камін та переніс усі смачні страви на килим до нього. Після того, як настав новий день, Арман дістав свій подарунок. Він простягнув Камі чорний оксамитовий пенал зі словами: «Відкрий його!». Каміла посміхнулася та почала відкривати подарунок. Відкрила та здивувалася. В пеналі лежали перли - довге намисто з білих крупних перлинок. «Це мені?» -  щиро промовила у відповідь. «Давай вдягну!» - відповів їй чоловік. Каміла посунулася до нього ближче та повернулася до чоловіка потилицею. Холодне намисто лягло на її шкіру.   Каміла зітхнула, в неї подарунку не було. Вона про це навіть не подумала, не те щоб подбала.
Так почався новий рік. Так пройшов перший його тиждень. На Старий новий рік  подружжя було запрошене на відкриття готелю на ім`я Каміли.