Розділ 10. Останній день осені

— Ось, — Вільям підсунув до неї коробочку. — Виправляюсь.

Вони зустрілися у все тій же кімнаті таверни  у Кульгавого Томаса. На столі стояв пузатий чайник, коло нього — дві глибокі чашки. На блюдцях лежали тістечка зі збитими вершками, її улюблені.

Сіма зняла мокрий від дрібного дощику плащ і кинула його на вішалку в кутку. Сьогодні вони з найманцем були без личин. Навіщо? І так забагато один одному сказали на попередній зустрічі.

— Що це? — Сіма з підозрою глянула на бутоньєрку, здогадуючись про її зміст.

— Моя пропозиція руки і серця. Хотів ще музикантів запросити, але Томас заборонив. Сказав, що вони тут не помістяться. Тож уже як є.

Він відкрив коробочку. Золотий перстень з недешевим діамантом. Сіма мовчки понадіялась, що Вільям не спустив на нього усі свої заощадження.

— Ти вийдеш за мене заміж?

— Так, — в горлі пересохло і голос вийшов хрипкий. — Але ти маєш попросити дозволу у мого батька. Дотримаємось звичаїв, добре?

— Так і зроблю.

— Можемо з’їздити до нього в гості. Там і весілля зіграємо.

— Як скажеш, — Вільям обняв її і поцілував.

Сіма відчула як світ поплив… Добре, що  вона сиділа, а то ноги підкосилися б. Зробивши над собою зусилля, вона з жалем припинила поцілунок.

— Але спершу потрібно, щоб заміж вийшла її високість.

— Вона не дозволяє тобі вийти за мене?

— Ні, вона добра. Вона мені навіть придане дасть. Але я не можу її кинути. Як же я поїду і лишу її напризволяще? Це схоже на зраду!

— Принцеса ще не передумала виходити за княжича Морського?

— Ні. Але хотілося б знати про нього більше, — Сіма відсунулася від Вільяма і налила собі чаю. — Що ти про нього дізнався?

— Коханок, наречених, боргів у княжича немає. Коли навчався в Торгівельній Академії, то мав роман з актрисою з театру, але вона йому зрадила з князем Волоським. Після цього у княжича коханок не було. Бастардів немає, я навіть дістав його кров і магією перевірив. Не пияк, не гравець. У жодному скандалі, який міг би вплинути на репутацію, не замішаний. Ото хіба що коли вчився, то один раз проніс в академію на лекції ром.

— Ти впевнений? На княжича точно немає компромату? Чи ти не хочеш говорити?

— Сімо, я чесно виконую свою роботу.

— Якщо я дізнаюсь, що ти мені збрехав або приховав щось, то я після цього дуже скоро овдовію.

— Сімо…

— Принцеса мене відпустить, навіть якщо не вийде заміж. То ж якщо є хоч щось…

— Я розповів усе, що дізнався, — Вільям, ховаючи образу, відвернувся. — Якщо хочеш, я поїду в маєток Морських і розвідаю на місці. Може, вдома він і затягнув яку покоївку до ліжка, але в столиці ніколи подібним не займався.

— Не треба, — Сіма дістала з поясної сумки важкий гаман. — Принцеса передала кошти за роботу. Вона задоволена результатом. І, ти ж розумієш, що Вільям Сокольський не повинен знайтися хоча б до заручин її високості.

— Сподіваюсь, принцеса не буде зволікати ні з заручинами, ні зі своїм весіллям.

— Головне, щоб на її обранця погодився король.

Питання згоди батька турбувало і принцесу. Особливо враховуючи той факт, що Матвій їй освідчився до того, як вона встигла поговорити з його величністю.

— Я погодилась, Сімо! Я погодилась. Але що скаже батько? Я повинна з ним поговорити. Матвій сказав, що буде просити моєї руки. Раптом батько відмовить?

Саме такою емоційною тирадою зустріла принцеса Жоржина свою камеристку, ледве та повернулася до себе в кімнату після зустрічі з Вільямом.

— Тоді вам варто зранку поговорити з батьком, — Сіма зняла плащ. Зусиллям волі відсунула згадки про поцілунки, обійми і охололий чай на дальню полицю. Спершу — робота, потім — власне життя. Так було завжди, і так буде, доки вона не видасть заміж принцесу, а сама  не вийде за Вільяма.

— Так і зроблю, — Жоржина нервово пройшлася по кімнаті. — Що ти дізналася? Матвій мене кохає чи тільки вдає?

— Ваша високосте, я не можу читати думки інших. Цього навіть пан Олель не вміє.

— Та кажи вже!

— Нічого поганого про княжича дізнатися не вдалося. Звісно, відомості з маєтку за такий короткий час не перевірити, але іншої жінки… або корсара… у молодого Морського немає.

— Дякую! — принцеса міцно обняла Сіму. — Ти в мене найкраща! Що я без тебе робити буду?

— Лілі гарно справляється зі своїми обов’язками, вона чесна і небалакуча. Але її треба підучить робити складні зачіски, — Сіма не упустила момент порекомендувати одну із покоївок на своє місце. Принцесу треба передати в надійні руки.

— Нехай буде Лілі,  — погодилася принцеса.

Наступного ранку Жоржина ледве встигла прокинутися та вбратися, як її покликали до батька.

— Я ще не встигла сказати, що хочу з ним поговорити… — насторожилася принцеса.

Сіма дбайливо розправила складочку на її сукні.

— Не хвилюйтеся, ваша високосте, навіть якщо король знайшов вам іншого нареченого, ви зможете розповісти про княжича. Батько вас любить і піде вам назустріч.

— Я так не думаю, — очі принцеси наповнилися сльозами, — ти ж пам’ятаєш, кого він мені запропонував в чоловіки.

— Візьміть себе в руки і, щоб не сталося, посміхайтеся, — Сіма обережно промокнула очі принцеси хустинкою, прибираючи сльозинки на віях.

Принцеса повернулася через годину, сяючи як нова монета.

— Він погодився! — вона схопила Сіму в обійми і міцно стиснула. — Мій батько погодився! Уявляєш. Сьогодні з самого ранку Матвій прийшов до нього просити моєї руки! І батько погодився. Він викликав мене, щоб повідомити цю новину. Думав, я буду заперечувати, але я така щаслива! Сімо, я виходжу заміж. Допоможеш підібрати прикраси із королівської скарбниці? І поклич отого заморського алхіміка… як там його? Він ще такі дивні аромати пропонував… Я маю бути ідеальною на своєму весіллі!

Весілля її високості стало для Сіми останнім днем в ролі камеристки принцеси. Разом з Лілі вона допомогла Жоржині вбратися у весільну сукню, востаннє зробила зачіску і подала кольє, яке Лілі застібнула на шиї принцеси.