Розділ 9. Наречені, сльози, придане

— Сімо! Сімо, прокинься! Я вже навіть поснідала, а ти ще в ліжку!

— Що? Ваша високосте, доброго ранку, — Сіма заледве розплющила очі. — Пробачте. Я повернулася тільки під ранок.

— Що ти дізналася? — принцеса сіла на ліжко і з нетерпінням подивилася на неї.

— Ну… пам’ятаєте, ви читали книгу того мандрівника…  як там його… який подорожував Шовковою імперією?

— І що?

— Там ще було про те, що багаті чоловіки, після того, як дружина народить їм сина, беруть у свій гарем вродливих юнаків, щоб надалі діти народжувалися тільки від матері спадкоємця?

— Сімо, до чого тут це?

— Думаю, княжичу Горлицькому сподобався б цей звичай.

— Не розумію, — збентежено кліпнула очима Жоржина.

— У княжича є коханець. Так що вам з ним у шлюбі нічого не світить. Вибачте, ваша високосте…

— Мій батько мене не любить! — принцеса розридалася і впала обличчям на ліжко. — Якби мама була жива, вона цього б не допустила! Я така нещасна!

— Ваша високосте, не плачте. Все налагодиться. Ваш батько турбується по вас, і шукає вам гарного чоловіка… як уміє, — Сіма обняла принцесу, гладячи по голові, як робила з дитинства. — Ви вже позбавилися усіх наречених, яких батько вам запропонував.

— Ти вже чула? — принцеса схлипнула і сіла, витираючи сльози мереживною хустинкою.

— Про що саме?

— Князь Август оголосив про свої заручини з тією самою вдовою, з якою він на човні катався. Пан Гороноський скаженів, лаявся, кажуть, навіть побив свого сина тростиною, але все ж прийняв і його дружину, і дітей, які виявилися законними, бо всі народилися пізніше, ніж через дев’ять місяців після весілля.

— Це ж добрі новини!

— Ще сьогодні вранці прибув пан Сокольский, я сказав, що його син подався в пірати два роки тому, і з того часу сім’я про нього нічого не знає. Тож молодий Сокольский не зможе виконати наказ короля і з’явитися до палацу особисто.

— Я за вас рада, — Сіма відчула, як в неї відлягло від серця.

— Але як сказати батьку про Седрика?

— Я щось вигадаю. А, можливо, і не доведеться нічого вигадувати.

— Чому?

— Через два дні у мене буде інформація про княжича Морського. Якщо він нічим себе не заплямував, то скажете батьку, що вже обрали собі нареченого. Княжич з хорошої родини, можна сподіватися, що король схвалить ваш вибір.

— Але що я буду робити, якщо Матвій не зробить мені пропозицію? — зарум’янилася Жоржина. — Він мені подобається. Здається, я навіть закохалася, але чи кохає він?

— Якщо він не наважиться, самі запропонуєте йому шлюб.

— Я не можу! Це так…. нахабно і безсоромно!

—  Зате матимете того чоловіка, якого самі вибрали, а не хтось інший.

— Твій аргумент мені подобається, але я, мабуть, не наважусь.

— Ми з вами подумаємо про це через два дні. Раптом у княжича теж є вдова-коханка, троє дітей і мрії про життя у Шовковій імперії?

— Ох, Сімо! Що б я без тебе робила? Я така рада, що ти в мене є.

Втішивши принцесу, Сіма швиденько привела себе до ладу. День в палаці почався з новин, і ними ж продовжився.

Принцеса Жоржина вишивала в саду в оточенні фрейлін. Сіма сиділа поряд, подаючи нитки і слідкуючи, щоб сукня і зачіска принцеси виглядала ідеально, незалежно від вітру, сонця і падолисту.

Панна Ося, наймолодша із фрейлін, яку послали на кухню за тістечками і чаєм, повернулася з таким обличчям, що сумнівів не було: вона принесла нову порцію пліток.

— Ох, що я чула! Ваша високосте, дозвольте розповісти?

— Кажи, — велично кивнула Жоржина.

— Княжич Седрик Горлицький утік з дому і подався в пірати!

— Та невже?

— З коханкою?

— А куди?

— Може, його прокляли?

— Тихо! — обірвала фрейлін принцеса і швидко перезирнулася із камеристкою. — Осю, розповідай.

— Він не просто втік. Він написав батькові листа, в якому відмовився від титулу, прізвища і всіх прав.

— Ох!

— Та не може бути!

— А князь що?

— А князь Горлицький, кажуть, розізлився на стільки, що відразу прийшов до короля і попросив офіційно затвердити, що всі права спадкоємця переходять до другого княжича.

— Турин Горлицький теж вродливий.

— Йому лише тринадцять.

— То не страшно якщо жених трохи молодше… Ну, він же тепер спадкоємиць і завидний наречений…

Панянки перейшли на обговорення достоїнств молодшого княжича.

Сіма помітила, як принцеса переможно посміхнулася: з чотирьох запропонованих батьком наречених не залишилося жодного.

Увечері, розчісуючи Жоржині волосся, Сіма наважилась на розмову.

— Ваша високосте, дозвольте звернутися.

— Кажи, Сімо. Навіщо цей офіціоз? Ми ж самі.

— Я дещо завинила перед вами. Не сказала те, що знаю відучора.

— Про що ти?

— Я знаю, де Вільям Сокольский.

— Утік з піратами, як і Седрик, — принцеса розвернулася до Сіми.

— Ні.

— Не втік?

— Утік. Але зараз він в столиці. Його батьки не знають, де він. Я з ним познайомилась під личиною. Він теж ховав свою особистість. А потім зробив мені пропозицію і зізнався, хто він. Ваша високосте, пробачте.

— Та за що? Сімо? Чи він знає, що король хотів нас з ним одружити і збирається в палац, щоб заручитися зі мною?

— Ні.

— Тоді все добре. Ти сказала, що він тобі освідчився?

— Так, — Сіма опустила очі.

— І що ти відповіла?

— Що у вас спитаю, чи пустите мене заміж.

— А ти хочеш?

— Хочу, але…

— Що?

— Як же я вас покину?

— Я теж заміж вийду. Мабуть. За княжича Морського. Він сьогодні був в палаці. Ми три години розмовляли. Доки пані Любава в сад не прийшла і не почала кахикати…

Принцеса хіхікнула.

— То ви не сердитесь?

— Сімо, я буду за тобою сумувати. Але ти маєш право на щастя. І придане я тобі дам. І всі свої сукні за цей сезон подарую. Будеш наймоднішою пані в цій своїй провінції… як там …