Розділ 7 Серенада, сич і трохи романтики

Допомігши принцесі помитися і переконавшись, що її послуги сьогодні більше не потрібні, Сіма повернулася до своєї кімнати. Окремі двері сполучали її спальню з гардеробною її високості, тож за потреби камеристка могла швидко з’явитися на виклик. Дзвіночок висів над ліжком і дуже голосно дзвенів, тож не почути і проспати було неможливо.

За вікном час від часу роздавався звук, схожий на кошаче нявкання — сичі, що жили в парку, вже вилетіли зі своїх гнізд.

Сіма встигла зняти верхню сукню, коли вікно раптом розчинилося і на підвіконня виліз Ян.

— Якого лисого! Ти що тут робиш? — Сіма вже приготувалася здути його за допомогою пориву вітру, але в останній момент стрималася.

— Любуюсь вашою красою, панно камеристко.

У відповідь Сіма таки випустила сформоване заклинання, і нахаба отримав в обличчя порив вітру, схожий на добрячий стусан.

— Агов! Я ж з добрими намірами.

— Я так і подумала, — вона закуталась в ковдру. — Як ти взагалі проник в палац? Тут же охорона, та й контур сам пан Олель ставив.

— У мене свої способи, — Ян дістав з кишені губну гармошку і почав грати. Мелодія була віддалено знайома… Здається, модна любовна  балада, Сіма чула її краєм вуха у виконанні придворних музикантів.

— Ти що робиш?

— Та от вирішив зіграти вам серенаду.

— Серенаду? Мені?

— Ну, так. А що тут дивного? Ніч, місяць. Он навіть пташки співають.

— Це сови, — Сіма подивилися на нього важким поглядом. Це ж треба, романтик який. — Чому ти насправді прийшов?

— Запросити вас на побачення. Ніч ясна, тепла, листя опале так таємниче шелестить, сичі перегукуються — романтика.

— Ілюзію скинеш?

— Пізніше.

— От тоді й поговоримо. Все, йди собі, раз справ не маєш.

— Завтра у Седрика запланована зустріч в портовій таверні.

— У княжича Горлицького?

— На побачення це несхоже. Швидше за все контрабанда або щось подібне. Хочете прослідкувати за ним разом зі мною?

— Я тобі для цього навіщо?

— У вас є чарівні рукавички.

— Сумніваюсь, що таверна охороняється чарами. А з вибивайлом ти і без мене справишся.

— Я не впевнений, що зможу добути докази, тож мені потрібен свідок. То як, підете завтра зі мною?

— Гаразд, — Сіма демонстративно закотила очі, хоча серденько мимоволі йокнуло. — О котрій?

— О п’ятій вечора я заберу вас з таверни Томаса. 

—Домовились. І ще одне.

— Що саме, панночко? Хочете, щоб я залишився?

— Ні, дурню. Знайди все, що зможеш, про княжича Матвія Морського, це племінник князя Августо, син його сестри.

— І в першу чергу вас цікавить…

— Чи достойний він уваги принцеси, — закінчила за нього Сіма. — Я маю знати все: борги, захоплення, ставлення до слуг, відносини в сім’ї, коханки, таємні дружини і тому подібне.

— Я вас зрозумів. Зроблю все, що в моїх силах і навіть більше, аби тільки задовольнити вас, моя панно.

— Йди вже звідси, я хочу спати.

— Зігріти вас? Ночі зараз холодні.

Замість відповіді Сіма запустила в нього ще один порив вітру. З коротким сміхом Ян зник за вікном.

Побачення йому подавай! От нахаба!

Засинала Сіма з усмішкою.

— Дядьку, хто такий Ян? — Сіма вмостилася на стілець перед стійкою і втупилася в Кульгавого Томаса пильним поглядом.

— Він хороший хлопчик.

— Ти це вже говорив.

— Він з хорошої родини.

— З якої саме?

— Не можу сказати. Але Магда добре знає його матір, — Томас послався на свою дружину, — а з його батьком я колись служив у загоні князя Чорнобурки.

— Тобто він шляхтич, але його прізвище ти називати не хочеш?

— Я дав слово мовчати. До речі,  он Ян уже прийшов. Можеш сама у нього запитати.

— Добрий вечір, панночко. Ви надзвичайно пунктуальні.

— То куди ми з тобою підемо? — Сіма допитливо подивилися на хлопця. Шкода, що вона не вміє бачити крізь ілюзію. Цікаво ж, як він виглядає насправді.

— В порт, — Ян знову запропонував їй руку.

Трохи повагавшись, Сіма все ж узяла його під лікоть. Чого вже приховувати, йти з Яном під ручку їй подобалось.

Порт зустрів їх галасом, запахом риби та присмаком морської солі на губах. Навіть вітер тут був настирливий і нахабний, пробираючись під поли плаща він торкався тіла холодним подихом.

Ліхтарі вже запалили, але їхнє тьмяне світло не справлялося із сутінками, що густішали з кожною хвилиною. Місяць і той сховався за хмарами. Здавалося, що осінь сьогодні вирішила нагадати про скору зиму.

Ян завбачливо окутав себе і Сіму теплим повітряним коконом.

— Зайва магія може нас видати.

— Це просте побутове заклинання, тут такі на кожному кроці зустрічаються. Тож немає сенсу мерзнути. Ми прийшли, — Ян кивнув на добротну двоповерхову таверну з чистими вікнами і міцними дубовими дверима. На великій новій, наче вчора намальованій, вивісці переливалася синіми відтінками назва «Жирний кит».  — Княжич має бути в кімнаті на другому поверсі. Зазвичай там зустрічаються коханці або контрабандисти.

— Що ж, тоді пора дізнатися, до якої категорії відноситься Седрик.

— Нам туди, — Ян вказав на сусідню будівлю, щільно оточену будівельними лісами. — Це власність мамки Варки, вона планує зі своїми дівчатами переїхати сюди після ремонту. Та будівля, де вони зараз працюють, буквально розсипається. Та й цей район порту більш престижний, клієнтура побагатше буде.

— А ти добре знаєшся на борделях.

— Та не дуже, — Ян знічено знизав плечами, — просто виконував для мамки Варки одне завдання.

— Просто завдання?

— Треба було одного паскуду приструнити. Та то таке, дрібниця.

— Ну-ну.

— Слово честі, я з нею знайомий тільки по роботі!

— Та мені то що, — Сіма з максимально байдужим виглядом роззирнулася навкруги.

 Вдень тут кипів ремонт, але зараз, коли стемніло,  робітники збирали речі і розтікалися хто додому, а більшість — в дешеві таверни.