Розділ 6. Пікнік

На королівський пікнік запросили всі шляхетні сімейства, які перебували в столиці. Особливо ті, в яких були неодружені молоді чоловіки.

Жовто-багряні клени обрамляли озеро, наче королівський вінець. Небо було ясним, як улітку, а вода в озері тихою і прохолодною.

На березі розстелили покривала, поставили намети. На низенькі столики принесли закуски, а м’ясо вже шкварчало на вогнищах.

До берега були прив’язані човни — на той випадок, якщо закохані пари забажають усамітнитися, при цьому зберігаючи правила пристойності.

Сіма стояла трохи осторонь яскраво вбраного натовпу, але так, щоб бачити усіх, в першу чергу — принцесу. В руках камеристка тримала кошик з речами, як могли знадобитися її господині, і була готова по першому знаку опинитися поряд і виконати будь-яке доручення.

Від принцеси не відходили фрейліни, а трохи згодом — і зграйка спадкоємців поважних родин. Було б добре, якби хтось із них сподобався принцесі, тоді був би шанс вмовити короля погодитися на іншого нареченого, не зі списку. Он княжич Соколиний створив гарну ілюзію букету. Лілії виглядали як справжні. Непогано. Треба запам’ятати цього умільця… Ось пан Котовський створив ілюзію кота. Кіт намагався розтектися при кожному кроці, та й рухався неприродно, але принцесі сподобалася ця дитяча забавка.

Сіма подумки перебирала інформацію про тих, хто підходив до принцеси. А ось цього блондина вона не пам’ятає…

— Псс!

— Що? — Сіма ледве стрималась, щоб не підскочити на місці.

— Радий бачити вас, панно Сімо.

— Ян? Що ти тут робиш?

Найманець вбрався у вишуканий костюм, але косметичну ілюзію, яка заважала роздивитися його справжнє обличчя, не зняв.

— Зайшов глянути як ви після безсонної ночі.

— Отак просто взяв і зайшов?

— Ага, саме так. Захист довкола озера так-собі. Злитися з натовпом виявилося надзвичайно легко.

— Я тебе зрозуміла. А тепер йди і не заважай мені працювати.

— І чим ти зайнята? — Він демонстративно роззирнувся на всі боки. — Стоїш в тіні, доки хтось із титулованих не зверне увагу і не знайде тобі роботи?

— Я камеристка її високості. Маю стояти і чекати наказів принцеси.

— А як щодо посидіти і почекати? Можемо взяти човен і покататися озером. Хочете?

— І як це по твоєму буде виглядати? Камеристка принцеси з нікому невідомим молодиком поїхала милуватися посеред озера, замість того, щоб виконувати свої обов’язки? Та мене звільнять не чекаючи вечора. Навіть те, що ми розмовляємо, привертає надто багато уваги.

— Тобто ви не проти провести зі мною час, але бажано без свідків? — уточнив Ян.

— Згинь.

— Ви надто суворі, — Ян піймав її злий погляд. — Та добре вже, йду. Є в мене одна ідея, як виконати ваше доручення.

— Що ще за ідея? — насторожилася Сіма.

— Скоро побачите, — Ян інтригуючи підморгнув і відійшов. Сіма ледве втрималася, щоб не побігти слідом і не змусити все їй розповісти.

Не минуло й кількох хвилин, як увагу присутніх привернув галас на березі.

Нахабний молодик, в якому Сіма упізнала Яна, намагався затягнути пані Вітер, поважну вдову, до човна. Наполегливість молодика перейшла всі межі пристойності, тож князь Семипіковий не міг не втрутитися.

Зі свого місця Сіма не чула, як вони сварилися, але князь Августо явно був переконливий. Через пару хвилин Ян вклонився, прощаючись, і, демонструючи стриману роздратованість, пішов геть. Але на цьому все тільки почалося.

Повітряний поштовх ударив пані Мотрону так, що вона впала у наполовину витягнутий на берег човен, другий порив вітру закинув у той самий човен князя Августо. Керована магією вода підхопила човен і понесла закоханих до центру озера, де насолоджувались краєвидами закохані парочки.

Грубо спрацьовано, Яне, але може подіяти. За неписаними правилами, прогулянка озером на очах у вищого суспільства означало офіційні залицяння та скорі заручини. Вдів раніше на човні не катали, але хтось мав же бути першим.

До кінця дня більше нічого, вартого уваги не сталося. Якщо не рахувати того, що всі присутні упівголоса пліткували про те, як князь Августо кинувся рятувати вдову, як вони півгодини плавали в човні по озеру замість того, щоб відразу повернутися, і про те, що ця «безсоромна вдова» надто швидко забула покійного чоловіка і вже знайшла нового залицяльника.

Принцеса була задоволена.

Ледве повернувшись з пікніка, вона відправила фрейлін геть і гукнула вірну камеристку.

— Сімо! Сімо, ти мені потрібна. Негайно!

— Я тут, ваша високосте. Допомогти вам передягтися до сну?

— І це також.

Сіма почала розшнуровувати на ній сукню.

— Що ти знаєш про княжича Матвія Морського? — Жоржина відразу перейшла до справи. — Він сьогодні був на пікніку. Прийшов разом із князем Августо, своїм дядьком.

— Тільки те, що йому двадцять чотири, він навчався в Торговій Академії, — Сіма допомогла принцесі роздягнутися до спіднього. — Кажуть, він в дитинстві плавав юнгою, а потім простим матросом на кораблях свого батька.

— Цікаво. Можеш дізнатися про нього більше? — Жоржина зовсім не по-принцеськи впала в крісло і витягла ноги.

— Чи немає в нього трьох дітей і вдови-коханки? — Сіма швиденько дістала із волосся принцеси шпильки і заплела просту косу, яку скрутила і заколола на маківці, щоб волосся не намокло під час купання.

— Так!

— Він вам сподобався?

— Можливо, — принцеса злегка почервоніла. — Але перед тим, як я вирішу, чи він мені подобається, я хочу знати, чи він мене гідний.

— Я все про нього розвідаю, не турбуйтеся. Якщо є те, що може завадити вашому шлюбу — ви про це знатимете.

— І поспіши.

— Слухаюсь, ваша високосте.