Розділ 5 Модистки, обшук, серенада

Модистка прийшла рано. Принцеса в компанії фрейлін ледве встигла поснідати молочною кашею з фруктами, як пані Аглая зі зграєю помічниць уже влетіла в кімнату.

— Доброго ранку, ваша високосте. Мені повідомили, що ви бажаєте замовити розкішну сукню до балу, який відбудеться в останній день осені.

— Мій батько бажає влаштувати в цей день величне свято, — криво посміхнулася принцеса. — Давайте ваші каталоги.

— Ось, прошу.

Шість годин поспіль навіть без перерви на чай Жоржина переглядала малюнки суконь, а фрейліни і помічниці модистки носилися з відрізами тканини, обираючи колір, який би ідеально підходив її високості.

А по обіді ще стільки ж обирали сукню на майбутній пікнік. Принцеса має виглядати гідно. Так, щоб його величність був задоволений. І щоб самій принцесі було зручно. І щоб затьмарити усіх інших, але при цьому виглядати скромною і стриманою.

— Я втомилась. Не знаєш, чому батько раптом вирішив влаштувати пікнік? — Жоржина впала в ліжко, ледве виставила усіх зі своїх покоїв. — Фрейліни нічого не знають, або роблять вигляд. Навіть пані Любава не заходила і не повторювала прописні істини та не нагадувала правила поводження добре вихованої панянки, — принцеса не без остраху згадала статс-даму.

— Я чула, що за два-три дні в столицю прибуде князь Семипіковий. Вочевидь, ваш батько хоче, щоб ви з ним поспілкувалися за невимушених обставин і при свідках.

— Боїться, що у князя теж є таємна сім’я і я знову притягну їх в замок? — гірко розсміялася Жоржина. — Сіма, що мені робити? Я не хочу заміж за абикого!

— На пікнік запрошені усі великі роди. Приїде багато юнаків, зможете когось обрати.

— Думаєш, це допоможе?

— Ви зможете сказати батьку, що обрали собі нареченого. Можливо, король схвалить його кандидатуру.

— Марна надія.

— Але спробувати варто. Кого ви б хотіли бачити своїм чоловіком? Є такий щасливець?

Принцеса мовчки мотнула головою.

— Тоді на пікніку можете придивитися до спадкоємців великих родів. Якщо вам хтось сподобається — поговорите з батьком.

— Може й так. Вдалося щось дізнатися про князя?

— Ще ні. Як тільки будуть новини, я повідомлю.

— Має ж бути в нього брудна таємниця. Що це за князь, у якого в шафі немає пари-трійки прихованих скелетів?

— Ви праві, ваша високосте. Допомогти вам підготовитися до сну?

— Так. Набери ванну, хочу полежати і подумати.

Доки принцеса перебирала в пам’яті різних молодиків, гадаючи, кого з них міг би схвалити батько замість запропонованої четвірки, Сіма вирішила не чекати інформацію від Яна, і самостійно обшукати міський будинок князя Семипікового.

Підготовка зайняла час, тож здійснити свій план Сіма змогла тільки напередодні дня, на який був призначений пікнік. Молодий місяць ледь освітлював вулицю, коли Сіма, підібгавши спідницю, перелізла через огорожу, зіскочила вниз, підтримуючи себе повітряним потоком, щоб не забитися, і… упала на когось, хто тихо але щиро вилаявся.

— Панночко, що ви тут забули?

— А ти?

— Виконую ваше замовлення, панно Сімо! — прошипів Ян, скидаючи її з себе прямо на вогку землю.

— Обережніше! — Сіма теж уміла кричати шепотом. — Ти затягнув зі збором інформації. Я тебе уже два тижні не бачила.

— Князь чистий. Ні боргів, ні коханок з дітьми. Ось, хотів ще раз переконатися.

— А Горлицький?

— Я знаю, що він ще два тижні тому таємно приїхав у столицю, але повідомив про це тільки після того, як дізнався про запрошення короля на пікнік.

— Погано працюєш.

— То покажіть, як треба.

— Учись, невдаха!

Сіма впевнено рушила до будинку, намагаючись не сильно шарудіти опалим листям. Ян скептично хмикнув, але все ж не став заперечувати і пішов слідом.

— Кабінет на першому поверсі, — підказав Ян.

— Перші два вікна зліва, — додала Сіма, не бажаючи, щоб нахаба думав, наче вона навмання зібралася лізти в чужий будинок.

— Я вражений вашою обізнаністю.

— Будь обережніший, там охоронне заклинання. Не лізь…

— У мене є це, — Ян дістав з кишені пласку срібну табличку.

— Магічна відмичка? Думаєш спрацює? — Сіма дістала з кишені чорні рукавички. — Ось це — набагато краще.

— Вкрала у придворного мага?

— Чому відразу вкрала? Позичила. — вона вдягнула рукавички.

— І коли плануєш повернути?

— Пізніше.

— Я так і думав.

Сіма не стала відповідати. Вона підійшла до вікна і почала обережно розплутувати нитки заклинання. Очі сльозилися від напруги: все ж її дар був не дуже великий і бачити чужі закляття було складно. Без рукавичок годі було і думати їх торкнутися, та ще й непомітно для господаря.

— Все. Можемо заходити, — Сіма прибрала останню сторожову нитку з вікна.

Оглянути кабінет вони з Яном встигли тільки поверхово. За картиною в стіні знайшли сейф, але зламати його не встигли — хтось крався коридором старанно оминаючи скрипучі дошки.

Перезирнувшись, обоє кинулися до дверей, але Сіма перша встигла припасти до замкової щілини.

— Хтось у плащі виходить із будинку. Таємно.

Не змовляючись, вони кинулись назад до вікна. Вибрались назовні, Сіма ще витратила майже дві хвилини, щоб зачинити віконниці і поправити захисні лінії, повертаючи їх на місце, після чого побігла слідом за Яном.

— Це князь. Він сів верхи і поїхав. Я устиг кинути маячок, — Ян чекав її на вулиці.

— О, то ти виявляється, можеш бути корисним. Ходімо швидше, його потрібно наздогнати.

— Пропонуєш бігти за вершником? Чи  тебе за рогом чекає екіпаж?

— Нажаль ні. То ж не витрачай часу даремно. По місту він в галоп усе одно коня не пустить. То ж… — Сіма підібгала спідницю, щоб не плуталася під ногами, і прикликала стихію.

— Ти ж це не серйозно?

— Вітер нам в поміч.

— Та щоб тебе! Не туди! Поверни направо!

На порив вітру, який поцілить в спину і змусить бігти, Ян не очікував.