Глава 14

Глава 14

Цибуля почала підгоряти саме тоді, коли Камелія вирішила, що цілком може залишити її на пательні ще на хвилину.

Вона зрозуміла це за запахом.

— Чорт.

Камелія відклала ніж, швидко перемішала цибулю дерев'яною лопаткою й зменшила вогонь. Катастрофи не сталося — лише кілька шматочків потемніли сильніше, ніж треба. Вона виловила один, роздивилася й вирішила, що ніхто не помре.

На кухні було тепло. Від прочиненого вікна тягнуло прохолодою, на плиті тихо кипіла картопля, а на столі лежала розгорнута кулінарна книжка, хоча Камелія вже хвилин двадцять у неї не заглядала. Рецепт виявився простішим, ніж здавався спочатку. Принаймні після того, як вона перестала перевіряти кожен крок і вирішила, що морква не зіпсує обід лише тому, що нарізана не зовсім однаковими шматочками.

Ще кілька місяців тому мама навряд чи залишила б її саму біля плити. Не тому, що Камелія не вміла готувати — пам'ять Петунії слухняно підказувала, де лежать ножі, скільки солі зазвичай сипала Маргарет і яку каструлю краще не брати, бо в неї нагрівалася ручка. Просто тоді будь-яка справа перетворювалася на обговорення того, чи не втомиться вона, чи не стане їй погано і чи не краще сісти.

Тепер мама пішла до магазину й лише крикнула з передпокою, що повернеться приблизно за годину.

Навіть не нагадала відпочити.

Камелія тоді мало не озирнулася їй услід.

Такі речі досі тішили її більше, ніж мали б.

Вона накрила пательню кришкою, витерла руки об рушник і глянула на годинник. До повернення батька залишалося ще достатньо часу. Якщо нічого більше не підгорить, обід навіть устигне настоятися.

Камелія вже збиралася прибрати зі столу овочеві шкірки, коли почула, як відчинилися вхідні двері.

— Я вдома!

— На кухні!

За хвилину з коридору з'явилася Маргарет із двома важкими торбами. Камелія машинально рушила їй назустріч і забрала одну. Мати віддала її без суперечок.

Це теж було новим.

— Що так пахне?

— Сподіваюся, обідом.

Маргарет зазирнула під кришку й усміхнулася.

— Пахне добре.

— Цибуля трохи підгоріла.

— Твій батько їв і гірше.

— Дуже заспокоює.

Вони почали розкладати покупки. Камелія поставила молоко до холодильника, хліб — у шафку, потім узялася за яблука. Маргарет тим часом дістала з другої торби згорток із м'ясом і кілька секунд мовчала. Камелія не одразу звернула на це увагу. Лише коли мати вдруге переставила банку з одного краю столу на інший, вона подивилася на неї.

— Що?

— Нічого.

— Мамо.

Маргарет зітхнула.

— Я сьогодні зустріла місіс Гарпер.

Ім'я щось зачепило в пам'яті, але не відразу. Перед очима майнула шкільна дошка, крейда на темній спідниці, стопка зошитів на столі.

— Учительку?

— Так. Вона питала про тебе. Як ти почуваєшся, чи повернешся восени. Я сказала, що повернешся.

Камелія кивнула й поклала останнє яблуко у вазу.

— І?

— Вона сказала, що школа ще може запропонувати інший варіант.

Ось тепер Камелія зрозуміла, чому мати так довго ходила навколо теми.

— Який?

Маргарет сперлася долонями на край столу.

— Якщо ти за літо наздоженеш програму, тобі можуть дозволити скласти пропущені іспити окремо. Не зараз, звісно. Пізніше. Можливо, з додатковими заняттями. Тоді тобі не доведеться повторювати весь навчальний рік.

Камелія мовчки повернулася до плити й перевірила картоплю. Та була ще тверда. Вона знову накрила каструлю кришкою.

Цей варіант вони вже обговорювали. Не так докладно, але обговорювали. Ще взимку сама думка про те, що вона залишиться на рік позаду своїх колишніх однокласників, неприємно дряпала. Наче аварії було недостатньо і тепер треба було отримати ще один доказ того, скільки вона втратила.

Потім це якось перестало здаватися важливим.

— Я не хочу.

Маргарет, схоже, чекала довшої відповіді.

— Зовсім?

— Зовсім.

— Я не намагаюся тебе переконати. Просто подумала, що ти маєш знати.

— Я знаю.

Камелія взялася за салат, хоча овочі вже були нарізані й залишалося тільки перемішати їх. Їй потрібна була якась проста справа для рук.

— Я пробувала наздоганяти сама. Не виходить. Тобто виходить, але дуже повільно. З математикою ще можна розібратися, з біологією теж. А потім відкриваю наступний підручник і розумію, що там ще пів року матеріалу, якого я взагалі не бачила.

— До осені ще є час.

— Саме тому я не хочу витратити все літо на те, щоб сидіти над книжками по десять годин на день.

Маргарет нічого не сказала, і Камелія нарешті подивилася на неї.

— Я не відмовляюся від школи.

— Я знаю.

— Просто хочу нормально повторити цей рік. Повернутися восени, ходити на уроки, скласти випускні іспити тоді, коли буду до них готова. А не намагатися будь-що довести, що я нічого не втратила.

Остання фраза прозвучала різкіше, ніж вона збиралася. Камелія насупилася й почала перемішувати салат.

Маргарет підійшла ближче.

— Тобі не треба нам нічого доводити.

— Я не про вас.

І це була правда. Батьки жодного разу не сказали, що вона мусить наздогнати однолітків. Навпаки, останні місяці їх доводилося переконувати, що вона взагалі здатна щось робити сама.

Камелія знизала плечима.

— Просто не бачу сенсу поспішати. Ну закінчу школу на рік пізніше. І що?

— Нічого.

— От і я так думаю.

Маргарет кивнула, але з кухні не пішла. Камелія вже знала цей вираз її обличчя.

— Ще щось?

— Місіс Гарпер питала, що ти плануєш робити далі.

— Після школи?

— Так. Я зрозуміла, що сама не знаю.

Камелія поставила миску на стіл.

Про це вона думала. Спочатку уривками, без будь-якого серйозного плану. Потім почала дивитися вимоги до вступу, виписувати предмети, які доведеться вивчати поглиблено після випускних іспитів. Папірець із цим списком уже кілька тижнів лежав між сторінками підручника з біології.