Пролог. Частина 1

Камелія прокинулася за кілька хвилин до того, як у передпокої озвався годинник.

Вона не одразу розплющила очі, ще трохи лежала під теплою ковдрою, слухаючи, як зимовий ранок поволі наповнює будинок знайомими звуками. За вікном шумів вітер, час від часу кидаючи в шибку жмені сухого снігу, десь унизу дзенькнув посуд, а старі дерев'яні сходи тихо рипнули під чиїмись кроками. У кімнаті було прохолодно, особливо біля вікна, і Камелія машинально підтягнула ковдру вище, перш ніж згадала, який сьогодні день.

Її чергування.

Вона розплющила очі й кілька секунд дивилася на світлу пляму стелі над головою, остаточно прокидаючись. Уставати не хотілося. За роки навчання вона звикла до ранніх підйомів, нічних викликів і днів, коли вечеря непомітно ставала сніданком, однак це не означало, що холодного зимового ранку тепле ліжко втрачало свою привабливість. Камелія дозволила собі ще кілька секунд бездіяльності, а тоді відкинула ковдру й одразу пошкодувала про це, коли босі ноги торкнулися холодної підлоги.

Біля ліжка на стільці лежав приготовлений із вечора одяг. Темні штани, сорочка, теплий светр і робоча куртка, яку вона майже завжди носила на чергування. Камелія вдягалася швидко, ще сонними пальцями застібаючи ґудзики, а потім підійшла до дзеркала й кілька секунд критично дивилася на власне відображення. Волосся за ніч остаточно вирішило жити окремим від неї життям. Вона спробувала пригладити його долонями, зрозуміла безперспективність цієї справи й просто зібрала у високий вузол.

Так було краще.

Принаймні тепер воно не лізтиме в очі під час роботи.

На столі чекала шкіряна сумка. Камелія перевірила її ще ввечері, проте звичка виявилася сильнішою за здоровий глузд, тому перед виходом вона все одно відкрила застібки й швидко переглянула вміст. Чисте полотно, перев'язувальні стрічки, кілька флаконів, інструменти, запас рукавичок. Усе лежало саме там, де мало лежати. Вона торкнулася пальцями внутрішньої кишені, переконалася, що невеликий набір для невідкладної допомоги теж на місці, й лише після цього зачинила сумку.

У коридорі було тепліше. Від сходів тягнуло запахом свіжого хліба й чогось трав'яного, терпкого, від чого шлунок одразу нагадав, що вечеряла вона вчора надто давно. Камелія спустилася вниз, на ходу поправляючи ремінь сумки, і вже майже дійшла до кухні, коли у двері постукали.

Не голосно.

Але наполегливо.

Вона зупинилася.

У таку годину гості не приходили.

Другий стукіт пролунав майже відразу.

Камелія змінила напрямок і пішла до передпокою. Холод уже просочувався крізь щілину під дверима, змушуючи її мимоволі підібрати пальці босих ніг, і вона подумала, що варто було хоча б узутися, перш ніж відсувати засув.

На порозі стояв молодий чоловік у темному плащі Будинку Цілителів.

Сніг густо вкривав його плечі й волосся, щоки почервоніли від морозу, а дихав він так, ніби останню частину дороги подолав бігом. Камелія знала його в обличчя, хоча й не могла одразу згадати ім'я. Один із молодших помічників, які зазвичай працювали при приймальному крилі.

Побачивши її, він помітно видихнув.

— Добре, що ви ще вдома.

Сонливість зникла швидше, ніж від холодної води.

— Що сталося?

— Викликають усіх, хто сьогодні чергує.

Камелія вже нахилялася по чоботи.

— Куди?

— На Північний полігон.

Її руки на мить завмерли на шнурівці.

Північний полігон використовували для тренувань бойових магів і відпрацювання складних магічних конструкцій. Камелія бувала там раніше разом із наставницею, але цілителів туди запрошували заздалегідь, якщо планували навчання з підвищеним ризиком. У розкладі на сьогодні нічого такого не було.

Вона випросталася.

— Скільки поранених?

— Не знаю.

Відповідь прозвучала надто швидко.

Камелія уважніше подивилася на посильного й лише тепер помітила, як той стискає край плаща.

— Що вам сказали?

Він ковтнув.

— Що стався неконтрольований магічний викид. На місце вже вирушили бойові маги й просторовики. Вашій групі наказано прибути якнайшвидше.

Цього було достатньо.

Камелія затягнула шнурівку, підхопила сумку й накинула теплий плащ просто поверх робочого одягу. У голові вже складалася звична послідовність дій. Неконтрольований викид міг означати опіки, уламкові поранення, магічне виснаження, пошкодження внутрішніх органів — або все разом. Будувати припущення, не побачивши постраждалих, було марно, але деякі речі краще мати під рукою до того, як вони знадобляться.

— Коли отримали повідомлення?

— Хвилин п'ятнадцять тому.

— Хто передав?

— Чергова варта.

Камелія кивнула й уже взялася за двері, коли з боку кухні долинув голос матері:

— Ти навіть не поснідаєш?

Вона озирнулася.

Мати стояла в дверному проході з чашкою в руках. На її обличчі ще залишався той спокій, який буває лише в людей, що не встигли зрозуміти, чому ранковий стукіт змусив доньку за кілька хвилин зібратися й вийти з дому.

Камелія похитала головою.

— Виклик.

Цього пояснення в їхній родині завжди було достатньо.

Мати подивилася на сумку в її руці, потім на посильного за відчиненими дверима й поставила чашку на найближчу полицю.

— Хоча б візьми щось із собою.

Камелія хотіла сказати, що не потрібно, але передумала. Сперечатися зараз означало втратити більше часу, ніж просто погодитися. Вона прийняла загорнутий у чисту тканину шматок хліба з сиром і швидко сховала його до зовнішньої кишені сумки.

— Дякую.

Мати поправила край її плаща, який загорнувся біля коміра. Простий, майже машинальний рух, знайомий Камелії з дитинства.

— Обережно.

— Постараюся.

Вона вийшла надвір.

Мороз одразу вдарив в обличчя, остаточно проганяючи залишки сну. Сніг під ногами голосно захрумтів, а холодне повітря наповнило легені так різко, що перший вдих вийшов коротшим, ніж вона очікувала.

Посильний уже рушив уперед.

Камелія підтягнула ремінь сумки вище на плече й пішла слідом.