Мусій

Звістка про сватання швидко облетіла обидва села. Калині знайшли нареченого. Мусій, молодший брат коваля із сусіднього села. Двадцятичотирирічний парубок був чоловіком хоч куди. Високий, плечистий, із широкими долонями, загартованими біля горна. Руде волосся, густі руді вуса, відкрите веселе обличчя. Він умів кувати залізо, лагодити вози, підковувати коней. Люди казали про нього:
— Добрий господар буде.
І справді був.
А ще Мусієві давно впала в око Калина. Коли почув, що дівчина вільна, довго не вагався. Уже наступного дня мав їхати зі старостами сватати її.
У Калининій хаті від ранку стояв клопіт. Мати прибирала світлицю, перебирала рушники, раз у раз заглядала до печі. Батько мовчки лагодив лаву біля столу. Лише Калина ходила хатою тихо, мов тінь.
Її кликали - вона приходила. Просили допомогти - допомагала. Не сперечалася. Не плакала. Наче все, що могло боліти, вже відболіло.
 - Доню, то ти згодна? - несміливо спитала мати.
Калина повільно кивнула.
 - Згодна.
Одне коротке слово. І більше нічого.
Тієї ж днини, надвечір, вона вийшла до садка. Поволі підійшла до старої яблуні, під якою колись ще дитиною ховалася від літньої спеки. Притулилася до шорсткого стовбура. Заплющила очі.
 - Що ж... хай буде Мусій...
Голос її був ледве чутний.
 - Яка вже різниця...
Вона провела долонею по корі дерева, наче погладила плече Платона.
 - Ти, Платончику... серце моє вирвав... та й із собою забрав. - На мить замовкла. - Тож чим мені тепер любити?
Сльози одна за одною скочувалися по її щоках.
 - Колись, може, почуєш, що я заміжня... Може, й згадаєш мене... Може, й пожалієш... Та вже пізно буде.
Вона гірко всміхнулася.
 - А я пройду повз тебе... наче чужого.
Над садком повіяв легкий вітер.
Яблуня тихо зашелестіла листям.
Калина підвела голову й подивилася в темне вечірнє небо.
 - Кажуть, час усе стирає, то й тебе зітре...
Вона сумно похитала головою.
 - Брехня!
Як нема серця... то й боліти вже нічому. Вона ще трохи постояла під яблунею. Потім витерла сльози рукавом і поволі пішла до хати. Завтра мали приїхати старости. І вона вже вирішила, що усміхнеться їм так, як личить нареченій.
Дарма, що серце її з іншим, з синьооким Платоном.