Перші вечорниці

Калині було чотирнадцять. Вона зрозуміла, що вона дівка. Тіло сказало їй про це тихо, без слів, і мати все зрозуміла з одного погляду. Того дня поставила на стіл теплу воду, чисту ганчірку й сказала просто...
  - Ну що ж, доню. Подорослішала.
Відтепер Калині дозволялось ходити на вечорниці. Увечері мати посадила її поруч із собою. В хаті пахло печеним хлібом і сухими травами і грибами, що висіли під сволоком. Вогонь у печі догорав, кидаючи тіні на стіни.
  - Слухай мене уважно, - сказала мати неголосно. - Там не місце для пустого сміху. Дивися, як сидиш, як говориш. Очей не вирячуй, але й у землю не впирайся. Дівка має бути тиха, але не нікчемна.
Калина кивала. Серце трохи калатало, не від страху, а від нового, невідомого.
  - Хлопці дивляться не тільки на вроду, - продовжила мати. - Дивляться, чи руки роботящі, чи розумна. Чи не ледащо. Добрий хлопець шукає не крикливу, а таку, з якою хата буде повна.
  - Я знаю, мамо… - тихо відповіла Калина.
Вона справді знала. Вона вже вміла варити кашу так, щоб не пригоріла й не була рідка. Знала, коли кидати сіль, а коли знімати з вогню. Знала, як місити тісто, щоб воно слухалося рук. І хотіла, щоб це побачили.
Того вечора вона довго перебирала свій одяг. Витягла свою найкращу сорочку, чисту, випрасувану, яку вишивала сама. Обережно розправила спідницю, перевірила, чи ціла. Довго заплітала волосся перед дзеркалом, старанно, не поспішаючи, щоб не було жодної вибитої пасми. 
  Скоро почнуться Андрійвські вечорниці. Туди то вона і піде вперше. Калина хвилювалась, а раптом щось не вдасться. Мати кілька днів розповідала їй, як доглядати за собою у жіночі дні, як берегтися. Які трави пити, якщо зле почуваєшся.
Настав день, коли вона вперше ішла на вечорниці. Вечорниці мали бути в хаті старої Пальканихи. Дівчата обіцяли зайти за нею. 
Перед виходом вона глянула на себе у маленьке дзеркальце. Побачила вже не дитину, а дівчину з серйозними зеленими очима і легким хвилюванням у погляді.
  - Ну, йди, - сказала мати, перехрестивши її по-старому, по-жіночому, не голосно. - І будь собою. Не намагайся кожному подобатись. 
Калина ступила за поріг. Ніч була зоряна, повна голосів і світла. Дівчата чекали її, взявши за руки подружок Катерину і Ганну, вона пішла селом. Вона зробила глибокий вдих і пішла з дівчатами на свої перші вечорниці, несучи з собою і страх, і надію, і тиху впевненість.