Калинові вірші
Забута дорога
Доброта – це забуте відлуння,
А довіра розсипалась в пил.
Стає від цього сумно та гірко,
Скрізь брехня, приниження й біль.
Ніби серце в людей загубилось:
Ні душі, ні тепла, ні жалю.
Чом до світла вони не стремились,
Лиш образу сиплють свою?
І перехожий, байдужий, мовчазний,
Не подасть руки сироті.
Мандрівник, що залишився в пастці,
Не знайде притулку в біді.
Що сталося з нами, скажіть мені щиро,
Чому ми забули шлях до добра?
Озирнімося разом, шукаючи віру,
Що втратилась десь в тіні забуття.
Доброта для нас стала новою,
А довіра – далека мета.
Ми боїмося дивитися в очі,
Бо правда, мов ніж розтина.
Як боляче втрачати спокій і сни,
Крихти надії у сутінках ми.
Та ми все одно святих з себе будуєм,
Й світ під гріхи свої підлаштуєм.
Чи, може, це я від життя все ж відстала,
А інші у темряві серце сховали?
Озирнімося, люди, спинімось хоч раз,
Із темряви серця до світла всі враз!
Життя – тонкий провід, довга стежина,
Можливість змінити усе ще єдина.
Тож почнімо сьогодні, відверто й відразу,
Бо час не чекає – треба діяти зразу!
Відредаговано: 05.01.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
