Мене розчулила одна картина...
Коли до волонтерів підійшла дитина, літ шести.
В руках тримала печиво вона,
І волонтеру печиво те віддала.
Обернулась мовчки та й пішла.
А волонтер за нею вслід...
"Скажи, дитя, чому сама ти,
І печиво кому передаєш?"
"Отам за рогом чекає мене мати..."
"То ти дарунок цей для батька шлеш?"
"Так, тато печиво це дуже любить,
Ти ж знаєш, він солдат мабуть?"
"Та мене він більше вже не приголубить,
Адже з війни його вже не вернуть ."
"Це печиво я віддаю для інших тат,
Які там зараз у бою, які живі лишились.
Для тих героїв, що підсвист гармат
Тим клятим вороженькам не скорились."
Як грім ударив... І серце, як камінь,
Застрягло в горлі і міцно стиснуло груди...
Дівча пішло, але її слова,
Навіки... волонтеру... не забути...
Відредаговано: 21.12.2024