На Маковія

- Маковійчику, куди тебе носить? - крекчучи, дев'яностодвохрічна Гафія Пасічник виглянула з хати. - Коли треба на тебе обіпертися, то завжди десь пропадаєш, - бурчала незадоволено. - А решта де? - шукала очима хатніх, оглядаючись навколо. 
Не дочекавшись відповіді, присіла на лавці під розлогою грушею.
- Родила, сестро. Нівроку! Буде на Спаса й на сушениці. А я от вже ні на що нездатна. Пора в далеку дорогу збиратися, - ділилася бабуся з грушею. - Мовчиш? А ми ж ровесниці.
Дід Матвій посадив, як я народилася. Роки. Гай-гай!
Груша мовчала. Тільки невтомна бджола сідала з однієї груші на іншу.
- Ач, ненаситна, - переметнула погляд на комаху. - Все їй мало. Так і я клопотала цілий вік, а тепер нема з ким і погомоніти, - визираючи з-під груші на дорогу, бубоніла жінка.
Серпневий день набирав обертів. Сонце все настирливіше пробиралося до людських клопотів, підсобляючи їм: то підсушити, то підігріти...
- І де ви занапастилися? Он сонце вже високо, а ваших рук і не видно! - ніяк не заспокоювалася старенька. Вона піднялася з лавки й подибала до альтанки, де любила спочивати. 
- Бабуню, доброго здоров'ячка! - розітнув неспокій голос правнука. - Зі святом вас! - підбіг до Гафії її любий мазунчик і простягнув букет жоржин. 
- О! Й тебе, мій мізинчику, з днем народин! Щоб здоровеньким козаком зростав! - пригорнула правнука й поцілувала в голову. - А це тобі від бджілки, - дістала з кишеньки конвертик і простягнула малому. Знала, що той збирає на планшет, тому старалася підсобити.
- І куди ви зранку повіялися? Мене саму залишили? - випитувала, вдаючи, що сердиться.
- Із Днем народин, матусю! - підійшла й привітала Оксана, старша донька. - Маковійку освячували. Вас не хотіли турбувати. 
- Та я бурчу для годиться, - усміхнулася вицвілими волошками Гафія. - Пора снідати, а мак не тертий. Нема господаря, нема, - змахнула сльозу, яка зачепилася за край повіки.
- Так я натру. А що? Мені вже десять! - запропонував хлопчина! - Треба ж колись починати.
- А спробуй, Маковійчику! - мо' втреш?
- Бабуню, я ж Матвій, а не Маковій! - хмикнув заувагою правнук.
- Родився на Маковея, то й Маковій, - засміялася старенька одним зубом. - Три вже, бо кишки марш грають.
Оксана винесла з хати макітру й поставила на стіл, застланий святковою скатертиною. Витягнула з освяченого маковійчика декілька голівок маку, висипала в макітру, залила кип'ятком, промила. 
- На, козаче, макогін! - простягнула онукові.
Матвій не раз бачив, як дід Петро розтирав мак. Він упевнено взяв у руки інструмент і за деякий час макогін затанцював у макітрі. 
- О! Та ти справжній мастак! - захоплено проказала Гафія, коли побачила, як із маку появилося молочко. - Тепер умітимеш втерти маку! 
- А що! Буде треба, то втру! - з гідністю відповів. - Як батько на Сході це робить.
- А що то не видно мами твоєї? - поцікавилася старенька.
- Вони на фронт маковійки повезли, - знаюче відповів правнук. 
- А меду взяли? Бо не з медом хлопцям там, - задумано промовила Гафія.
- Взяли. Свіженького, - відповіла Оксана. - На Спаса будуть удома.
- Бабуню, давайте коржі, - звернувся Матвій до жінки. - Мак молочко пустив.
За деякий час за столом родина Пасічників смакувала свіжим медом, коржами з маком. Гафія дякувала Богу за прожитий рік і бажала всім радості і здоров'я на довгий вік. Крізь віконечка в альтанці груша-ровесниця споглядала за частуванням і з надією, що на Спаса родина буде радіти її плодам. 
Звичаєвість.