Святвечірня оповідка

Святвечір, накинувши на плечі святковість, взувши чоботи зацікавленості, помандрував Україною, щоб дізнатися, які мрії має люд український. Що не вікно, то ялинка виграє сподіваннями на щедрий і щасливий вік; що не оселя, то родина зібралася за столом, гомонить, дітьми-онуками тішиться; що не поселення, то колядками пригощають його. Й усі такі доброзичливі, щирі... Найбільше йому сподобалося на східній Україні: земля затягує зранене тіло, птахи повертаються до зруйнованих гнізд, а разом із ними й надії на мир і спокій... А на столах "калачі з ярої пшениці...". Віриться...
...Дивина. В який куточок не загляне Святвечір, дванадцятьма стравами смакують. Узвар править гостиною. Кутя, приправлена медом, маком, горішками, пишається ситністю й упевненістю, що так і буде цьогорічно. Неймовірною вишуканістю хизується борщ, бо не кожна страва має вушка, а його саме на Святвечір доповнюють таким аксесуаром! Це такий собі борщик з грибами на грибах та ще й у "вушках"* з ними. Смаковито! А грибна юшка?! Вона окремішно виділяється з-поміж інших страв. Аякже. Знає собі ціну й хоч би в такий вечір, але все ж таки подружиться з білим. Що не страва, то дивовижа. Вареники вражають, дивують різносмаком! Такий собі святвечірній вареникобал! Знайшла собі пару й капуста. Без гороху в таке свято - ніяк. Кожна господиня парує з надією на достаток у хаті. Крім того капуста всюди свого носа встромить: і у вареники, й в голубці. Не пасе задніх і риба. Без неї Свята Вечеря- не вечеря! 
Обійшовши володіння й переконавшись, що люд український живе надією, має непохитну віру та всепоглинаючу любов, Святвечір упевнено вийшов назустріч Різдву. Різдвяні дзвони лунали колядками -провісниками здоров'я, миру, статку. Сподівання. 
*"вушка" - вареники з грибами.