Сторінка перша: святвечірня дорога...

Святвечірній зшиток.

Смеркало. Хоч уже повернуло на літо, однак, дня було на заячий скік. Мороз пощипував, а сніжинки, які пускалися в хоровод, виводили тільки їм зрозумілі па... Не вспіла на автобус, тому довелося ловити авто, яке заблукало у сніговій круговерті, однак, не втрачало надії догодити хазяїну, який уперто не зраджував йому рокАми. Трясло по мерзлому груддю, яке перетворило дорогу на вибоїни спогадів. Водій виявився небагатослівним, тому ніщо не заважало перегортати в пам'яті сторінки споминів за та визбирувати зернята минулого.
Найперше, що виринуло з дитячих років, ялинка. Батько, вибираючи красуню, вкладали філософське осмислення її присутності до Йвана (аж до 20 січня!). Це була програма, виписана національною звичаєвістю. Чи вспію цьогоріч, щоб "павучками", горішками, цукерками обдарувати? Із тривогою глянула на годинник.
-Устигнемо, - обізвався мовчкуватий. - Уже рукою подати. 
Фари розсікали надвечір'я. По обидва боки дороги виднілося поле, засипане снігом і людськими сподіваннями. А перед очима всміхнулося снопиком-бабою, який обов'язково прикрашали стрічками, а на Старий Новий рік, обмолочений братовою рукою, розсівалося по світу: "Сійся-родися...".
- Будемо з урожаєм цьогоріч, - уловивши мою задуму, - хазяйновито промовив мовчкуватий. - Щедрий сніг збереже озиму. Скупість осені відплатиться сторицею тому, хто леліє землю-матінку...
До годувальниці в нашій родині ставилися з пошаною. Хліборобською долею поєднані роди, з діда-прадіда підживлювали її любов'ю й надіями...
Віхола вщухла. Втомилася набридати зіркам, які вперто пробивалися крізь сніговій. Потеплішало спокоєм, коли завиднілися ліхтарики обабіч дороги. 
- Святвечір до рук проситься, - повеселіла щедра на мудрість мовчкуватість. - Світла, миру й божої благодаті на весь вік. Успіли. І так уже тридцять третій рік...
Попрощалися. Й не думалося, що така цифра відкриє всі закутки споминів. Однак, то вже буде інша сторінка, щедро виписана минулим і вірою у прийдешність. Минулість.