Першогрудень

Перший грудневий день захолоджував світ, підігравав зимі, яка владно опускалася на землю. Свистіло, гуло, хурделило. Ожеледиця небезпекою чатувала на неуважних перехожих, однак, давала шанс кожному, хто приймав правила її гри...
Не цвірінькалося, не щебеталося птаству. Норов першого зимового дня позаганяв у природні закутки все живе... 
Теплінню зігрівало дитинство, коли батьковою мудрістю готувалися зустріти холодну суворість. Дбалося і про дерева, окутуючи соломою; і про пернатих, готуючи шпаківниці-годівниці... Пригадую, як батько, майструючи, приказували: "Чоловік повинен хату збудувати, дерево посадити, а на ньому годівничку прикріпити...". Майстрування забирало небагато часу, однак, приносило купу задоволення й радості, коли до прикріпленого будиночка зліталося птаство й ласувало людською щедротою. Дітлашня щоденно протоптувала стежинку до годівнички, підсипаючи зерна пташкам. Спостерігали, як пернаті, за тільки їм знаними правилами, по-родинному збиралися навколо поживи, пригощалися і, не затримуючись, звільняли місце для інших. Лишень снігур, який облюбував калиновий кущ, скоса міряв пташинну гостину й залишав на снігу сліди власного смакування ягодами калини.
Дитинство живе споминами... Відлунюється з минулого, коли батько, після виконаної власної місії, поверталися до хати й казали: "Роман подбав про пташок, тепер можна й іменини святкувати". Вочевидь, що такими першогрудневими батьковими іменинами перепадало птаству запрошення на гостину. Мудрість.
Галина Гузовська-Корицька.