Калабанями босоніж

Вся версія

Дощ лупив. Спершу ледь-ледь доторкався та не злякав.  Ноги йшли, а не бігли. Руки простягались до верху,  щоб долоньки лапали краплі. Краплям було мало долоньок. Вони лягали на одяг та взуття, на обличчя, голу шию та занурювались аж  до душі.

Калабані  росли. Вітер дмухав «дмух-дмух». Дерева схиляли свої  голови з повагою до нього. Птахи наче поховались, а собацюри з котиськами з сумом в очах вкладались хоч на щось сухеньке, що траплялось на їх  вештальному шляху.

Дощ прийшов вчасно, бо тоді сліз не видно. Можна відмазатись.

Машина промайнула повз пішохідний та чемненько додала вологи на мокрі зі всіх боків, сторін, ракурсів, поглядів тіло й душу: обприскала, обгидила, обдмухала.

 «Ну, давайте, давайте! Мочіть мене!» - вже навіть посміх випхався слідом на дію зовнішніх рівноважних сил. Машина та її власник вже давно були десь далеко та не змогли побачити того реверансу, котрий здійснила мокрятина в їх бік.  Вона справді подякувала. Бо щось мало її спинить..

За мить мешти запхались до панянської торбини. «Юхууу!» - випхався назовні дзвінкий голос, а ноги поперлись калабанями босоніж…Танцюючи.. З підскоками…Нічо що восени!



#4978 в Різне

У тексті є: дощ, калабані, босоніж

Відредаговано: 30.09.2018

Додати до бібліотеки


Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше