Розділ 4: Ритуальний знак

Ми дісталися до місця злочину досить швидко. Минаючи Калькуттські пробки, таксист довіз нас до вказаної вулиці. Ліма весь цей час сиділа похмура. Мені не хотілося дратувати її своїми розпитуваннями, тож усю дорогу я мовчки дивилася у вікно. У голові у мене, як уже повелося, було безліч запитань.

"Якщо Кілліан доручив місцевій поліції інформувати його про всі дивні вбивства, значить, він дійсно вважає, що з дипломатом міг хтось розправитися. Але Ліма сказала, що вони виявили труп не дипломата, а когось іншого. До того ж убитого в ході деякого ритуалу.Чи є у нас привід думати, що дипломат теж міг мати відношення до подібного ритуалу?Окрім іншого, у мене є пара питань до Роуза і Лайтвуда.Чому хтось весь час намагається вирішувати за мене, де мені потрібно бути, а де - ні? Гаразд, Амало, видихни. Ми зараз з усім розберемося. Головне - зробити впевнений вигляд".

- Ти готова? - Запитала Ліма.

- Так.

- Добре. Зважаючи на все, видовище не з приємних. Якщо тебе це не бентежить... Тоді йдемо.

- Ходімо.

Ми попрямували до провулку, де стояла група поліцейських в індійській формі. Ліма показала посвідчення кримінолога та виданий Роузом тимчасовий допуск, я показала такий самий. Чоловіки підняли для нас огороджувальну стрічку, ми пірнули під неї і попрямували всередину провулка.

Щойно ми опинилися там, до нас одразу дійшов неприємний запах трупного розкладання. Я скривилася, але спробувала приховати те, як мені неприємно.

- Так, - почала Ліма, - пахне тут сильно. Але недостатньо.

- Недостатньо? - Здивувалася я.

- Труп зовсім свіжий, пролежи він тут ще довше - тебе б вирвало від цього запаху.

- Дуже обнадіює. Дякую.

Повсюди були поліцейські у формі, які щось обговорювали, морщилися і скоса поглядали на нас. Вони виглядали стривоженими та навіть пригніченими. Ліма стрімким кроком попрямувала до наших колег, що були за кілька метрів від нас. Я пішла за нею.

Кілліан і містер Роуз були разом, стояли спинами до нас. Віддалік від них – Рейтан Вайш, зчепивши руки за спиною, тихо розмовляв про щось із патрульним. Він побачив нас, і ми зустрілися поглядами. Провідник кивнув мені на знак вітання. На відміну від інших присутніх, Рейтан виглядав непохитним.

- Ідемо до наших.

Ми підішли до колег, і Ліма кашлянула, щоб привернути до нас увагу. Роуз і Кілліан обернулися. Перший  відразу відвів очі вбік, щоб не дивитися на мене і сказав:

- Міс Кхан, міс Берг, ви прибули.

- Всупереч, - відповіла Ліма.

Я напоролася на погляд димчасто-сірих очей Кілліана.

– Амало.

- Капітан Лайтвуд.

Між нами ніби проскочив заряд, де було ясно без слів. Він бачив, що я зла і незадоволена його вчинком, а я бачила, що він шкодує про це.

- Тільки не зараз і не тут, обговоримо це згодом. - Кілліан мав на увазі мої притензії до нього, які я хотіла висловити.

Я гордо підняла підборіддя, зберігаючи неупереджений вираз обличчя.

- Добре, як скажете. Тут це буде недоречно. Краще займемося справою. - Кілліан глянув на мене полегшено і з повагою.

- Це саме те, що я хотів почути, - через секунду перейшов на роботу. - Так, займемося справою, - Кілліан показав рукою убік, де доробляв фото місцевий криміналіст.

Чоловік із масивним фотоапаратом робив знімки з різних ракурсів. Коли криміналіст відійшов убік, я побачила його обличчя. Він був блідим і трохи розгубленим. Коли він пішов, ми всі змогли побачити ту саму огидну картину, заради якої прибули сюди.

Перед нами сидів оголений труп чоловіка, що спирався спиною на бетонну стіну. Його руки безвільно лежали поруч, брудні, закривавлені. Шкіра чоловіка була блідо-сіра, тьмяна, вкрита там і тут бурими плямами крові. Напружені пальці так і застигли напівстислими, наче він повз кудись перед смертю, під обламаними нігтями застряг бруд. Мені було важко дивитись на це. Але найстрашніше було інше... Труп був жорстоко обезголовлений, грубо викинутий у брудний провулок.

Спазм скрутив мій живіт, а я навіть не могла зробити вдиху, щоб угамувати головокружіння. Мене цілком огорнув стійкий запах трупного розкладання.

"Це нестерпно. Така тваринна жорстокість. Вбивство тільки заради вбивства..."

Кілліан потай скосив на мене погляд, щоб побачити мою реакцію. Я відчула, як нудота підкотила до горла. Трупний запах і без того був огидний, але також я побачила ще й огидну ілюстрацію до цього запаху.

Попри все, я щільно стиснула губи і намагалася не концентруватися на запаху. Дихаючи повільно, але не глибоко, я відганяла нудоту. Мені потрібно було сконцентруватися на деталях, а не на моральному боці питання.

- Виглядає... жахливо.

- Ви добре тримаєтеся, Міс Кхан.

- Я знаю. Не треба боятися за мене, містере Лайтвуд.

- Мабуть, я недооцінив вашу стійкість.

Я зробила два кроки до трупа. Всередині все завмерло від страху і огиди, але я намагалася надати своєму виду впевненості. Колеги і так думали, що мені зовсім погано після вчорашнього. Я не хотіла, щоб мене відсторонили від розслідування, в яке я потроху починаю втягуватися.

 - Добре, невеликий вдих... і огляну це краще".

- Ти впевнена?

- Так, я в нормі. Виглядає неприємно, але терпимо.

- Все гаразд, Амало. Навіть професіоналам буває важко дивитись на щось подібне.

Пересилюючи себе, я оглянула труп нещасного.

- Здається, тут кілька деталей, що кидаються в очі.

- Найпомітніша - це той факт, що труп обезголовлений, - продовжив Кілліан.

- Очевидно, - погодився Роуз.

- Суджу з власного досвіду: такий спосіб вбивства далеко не найпопулярніший, тому він дуже помітний, - продовжив капітан. - Мало хто хоче возитися з відсіканням голови.

Після цього кожен почав доповнювати розмову своїми припущеннями.

- Ступні та кисті рук на місці, отже, обезголовили чоловіка не для того, щоб його не можна було впізнати. Вбивця мав іншу мету.