Розділ  25

✴✴  Розділ  25 ✴✴

   Демон стікав кров'ю, проте вперто не здавався. В якийсь період він навіть перестав намагатися відбивати удари, які наносила йому безпощадна богиня. Варган опустив руки і тепер був схожий на грушу для биття. Такі висять у кожному чи майже кожному спортивному залі. Проте на відміну від груші, яку били всі хто приходив на тренування. Варган отримував удари холодною зброєю і лише від одного супротивника. Щоправда, люті та завзяття богині з головою вистачило б на двісті - триста спортсменів, що відвідують постійні тренування в спортивних залах.

   - Ти - тварина. А місце - тварини біля ніг. - дівчина виміщувала на своїй жертві всю злість, що накопичилася в душі безсмертної за досить довгий час. - Єдине на що ти здатний, демоне, це руйнування чужих життів.  Руйнування  цілих міст. А в них жили люди. Жінки, чоловіки, діти. І не всі з них заслуговували на смерть. Тим паче на  ті тортури, що їм довелося винести перед зустріччю з творцем. Адже жодний демон не дарує легку смерть і безболісний відхід у небуття. Для вас тортури та знущання над смертними - свого роду гра. Забава, для того, щоб згаяти вільний час.  А чи знаєте ви, що відчувала хоч одна з ваших жертв? Хоч одна з твоїх жертв, Варгане? Удар…

   - Чи знаєш ти про те, що доводиться пережити цим бідолашним людям, яку біль їм доводиться зносити в той час, коли ви собі просто граєте, жонглюєте їхніми долями немов клоун на арені цирку. Удар…

   - Я хочу, що б ти хоча б здаля, хоча б трошки відчув те що відчували вони. Ще удар…

   -Те, що відчувала бідолашна вогняно - руда красуня, яка опинилася кінець кінцем на столі, в холодному офісі паталогоанатома Джеймса Каспіра. Удар…

   - Те, що відчував монах в божій обителі, що знаходиться в пустелі. Удар…

   - Ту біль, яку відчувала я, яку відчувала Мілана в той час, коли ти влаштовував щурячі перегони з богами і грав у всемогутнього. Удар…

   Дівчина була розлючена до краю. Вона вже навіть не бачила, що Варган не стоїть на колінах. Він вже лежав на підлозі і важко дихав. 

   - Я хочу, що б ти нарешті здох! Здох, немов собака. І не просто щез з поверхні землі, а щоби ти мучився. - богиня на секунду зупинилася. Та лише для того, щоб пересвідчитися  чи живий демон.  Калі поглянула на свої руки, з них стікала декількома цівками демонська кров.  

    Демон важко дихав. Але з його обличчя не сходила ідіотська посмішка. Здавалося що його радує ситуація, в якій він опинився.

   - Знаєш, Калі, доки ти святкуєш свою перемогу над демоном - воїтелем, що збирав армію для зміни світу. Для зміни його на краще. - Варган сплюнув кров. - Перепочинь трошки, о велика богиня. А я в цей час покажу тобі цікавий фокус. Я голову даю на відсіч - він прийдеться тобі до душі і ти ще дуже довго будеш згадувати і мене і мої фантастичні вміння.

   - Що ти верзеш? - дівчина нагнулася над тілом Варгана. - Ти, що зі втратою крові втратив і залишки тверезого розуму. Які фокуси? Чи ти надієшся на те, що якісь твої недолугі витівки зможуть врятувати життя великого темного воєводу? То, я завіряю тебе - на даний момент тебе, демоне може врятувати тільки диво. Наприклад, якщо небо розверзнеться і  на землю спуститься великий  Шива на своєму білому буйволі. Але ж, як бачиш величний бог не дуже то й поспішає втрутитися. Та й твоя армія посіпак чомусь досі не ломиться до цієї маленької підвальної кімнати. А про вбивцю - тілоохоронця, яку звали Айшті, я й зовсім мовчу. -  блондинка вдоволено посміхнулася. - підкажи нічого або нікого я не забула згадати?

   - І все ж таки… Ти нещодавно розповідала цікаві факти про останнє бажання  засудженого на смерть. Так от, це моє останнє бажання.

   - Добре. Вмовив. - дівчина важко відсапувалася, проте не спускала настороженого погляду з демона. - Можеш зробити останній подих і приготуватися до повернення  в пітьму забуття. - Вона зробила крок назад і повернулася, щоб пересвідчитися чи все добре з Міланою. Руда дівчина все так же стояла без жодних рухів. Вона дійсно зараз була схожа на ляльку. Гарненьку порцелянову ляльку в людський зріст.

   - Міланко, дівчинко, потерпи ще трошки і я обов'язково знайду спосіб щоби допомогти тобі і вивести з даного стану. - богиня провела рукою по волоссю подруги. За її долонею залишався страшний червоний слід, який  контрастною плямою виділявся на рудих пасмах.  

   Скориставшись тим, що богиня на хвилину залишила його в спокої Варган перевернувся на спину.  Все ще важко дихаючи він витягнув з кишені невеличкий ніж з червоним руків'ям. Повертівши його перед очима демон зробив відчайдушний крок. Замахнувшись демон всадив артефакт собі в груди. 

   - Дивися який фокус я вмію робити.

   Тіло відразу ж розм'якло і розпласталося на підлозі без жодних ознак присутності життя.

   - Ах ти ж падлюка пекельна! - дівчина залишила свою подругу і кинулася до демона. - Як ти посмів! Хто дав тобі на це право! - богиня ошаліло затрясла мертве тіло Варгана. - Ану негайно повернися в тіло. - вона підняла очі догори. - Якщо ти вважаєш, що я не віднайду тебе знову, то ти дуже помиляєшся. Тому готуйся. Помста моя буде страшною і вона не забариться. Це я тобі обіцяю.

   - А навіщо мене шукати? Я й так тут. Обіцяв же, що покажу тобі фокус. Насолоджуйся ефектом. - теплий голос з нотками уїдливих насмішок зазвучав над вухом дівчини. - Давай, о велична богиня Калі. Богиня, якій поклоняються тисячі віруючих на території всієї земної кулі, давай. Спробуй перемогти свого найбільшого і най заклятого ворога.

   Калі повернулася на голос, що звучав зовсім поруч.

   - Ах ти ж паскудний виродок, як ти посмів це зробити?! - розгнівана богиня підняла руку і вхопила Варгана за горлло, здавлюючи його все сильніше.