Розділ  22 

✴✴  Розділ  22 ✴✴

   Підіймаючись в номер Олівія відчувала, що повинно трапитися щось не зовсім звичайне і не зовсім приємне. Проте дівчина всіма силами намагалася впевнити себе в тому, що дане відчуття це просто плід її фантазії. Що нічого такого страшного чи непоправного не станеться, тим паче коли поруч з нею знаходився Арман, що був готовий захистити Лію від будь-чого.

   - Армане, щось мене трошки трусить. 

   - Так, я помітив що ти трошки вийшла з себе. Проте тебе ж цілком можна зрозуміти, адже ти переймаєшся за долю подруги. А адмін… Ну робота у неї така бачити замість людини, що стоїть перед нею, кількість грошей, що отримає заклад.

   - Я погарячкувала. Коли спустимося, потрібно буде і мені перепросити. Дійсно, можливо адміністратор і не причетна до того що сталося з Мілкою. Взагалі то вона у мене ще той кадр.

   -Та й ти не простий фрукт. Фурія якщо тебе цікавить моя думка. - Арман трошки відсторонився від дівчини, що супроводжував. - Якщо чесно, то я навіть трошки злякався тебе. Така хижа і люта. Виникло стійке враження, що ще декілька слів сеньйорити на рецепції готелю і ти просто вчепишся їй в горлянку мертвою хваткою. Чесно кажучи я не очікував від тебе таких випадів. І думаю що мій брат такої ж думки. Здавалося, що там стояла навіть не ти - приємна, освідчена молода особа, що полоняє душі та серця представників чоловічої статі. В той момент тебе можна було порівняти з якоюсь грізною демонесою, що не зупиниться ні перед чим на шляху до обраної мети.

   - Оце так. Я навіть уявити не могла настільки неприємною була дана картина зі сторони. просто я дуже переймаюся. А що якщо ми знову пішли по хибному сліду? Що якщо ми потрапимо до безвиході і так і не дізнаємося де Мілана. Або ж дізнаємося, проте буде занадто пізно і ми вже нічим не зможемо їй допомогти. - очі білявки наповнилися сльозами. Зараз говорила лише Олівія - земна оболочка для безсмертної душі Калі. Богиня  ж готувалася до неминучого.

   - Заспокойся. По-перше, я ще не потрапляв і не чув про ситуації, з яких мій любий кузен не зміг би знайти вихід. А по - друге: зараз у твоєму розпорядженні знаходяться три молодих, здорових і повних сил чоловіка. І кожен з них готовий прийти тобі на допомогу, тому не бійся. Все буде добре. Ось побачиш. - Арман обійняв Лію. Зараз його обійми були ніжними та по - братські теплими. 

   - Дякую.

   - Звертайся. - вони підійшли до дверей номера двісті двадцять два і прислухалися. В номері панувала тиша. 

   Вставши картку гостя готелю у спеціальний отвір і почувши характерне клацання Олівія завмерла в нерішучості. Її розривали двоякі почуття. З одного боку дівчина хотіла зробити все можливе і не можливе для того, щоби ця ситуація нарешті знайшла свій кінець і можна було видихнути з полегшенням. А з іншого боку душа богині Калі металася по тілу ніби намагаючись попередити юну та недосвідчену красуню про загрозу, що нависла над нею та її друзями.

   Ініціативу перехопив Арман. Він широко розчинив двері та заглянув у номер. Було ясно, що територія не вміщувала в собі інших людей окрім пари, що щойно зійшла.

   - Ну от бачиш? А ти переживала. - Арман повернувся до Олівії.

   Дівчина озирнулася навкруги. Те що стало доступно її погляду привело дівчину в стан ще більшого занепокоєння.  Вона пройшлася по обох частинах номеру і знову завмерла біля дверей.

   -Лія, щось не так. Ти маєш занадто стурбований вигляд. - Арман присів біля столика з квітами і також окинув поглядом кімнату. - А нічогенький такий номер. Обставлений зі смаком. Не дарма дизайнер інтер'єру отримав гонорар за свою роботу. О, бачу що мій кузен і тут залишив свій слід. Він як та собака - намагається мітити територію, що б інші кобелі знали що господар тут тільки один і ім'я його - Серхіо Омера. - молодий чоловік понюхав букет троянд. Їхній стан видавав, що квіти ніжно абрикосового кольору були явно не першої свіжості, проте свій чарівний аромат ще не втратили.

   - Як гарно пахнуть. Що - що, а обирати подарунки цей спортсмен вміє, щоправда, не дуже любить.

   Олівія повернулася на звук голосу. 

   - Так не повинно бути.

   - Що сталося? Олівія, що саме так не повинно бути? Що ти маєш на увазі - він встав і підійшов до дівчини. Арман намагався зловити стривожений  погляд білявки, проте так і не міг зрозуміти в чому власне справа. - Лія?

   - Речі, де поділися всі речі? - дівчина в черговий раз підійшла до шафи, яка розміщувалася на території кімнати Мілани та відчинила її.  

   - Ось бачиш - вона повернулася до Армана шукаючи в його очах розуміння - речей Мілани не має.

   - Я думав, що ти забрала їх. Ви ж були тут з Серхіо…

   - Я забрала лише свої речі. А речі Міли, я не чіпала. Армане їх хтось забрав. І скоріше за все, що цей хтось і є людиною причиною до зникнення моєї подруги.

   - Лія, потрібно уточнити в адміністратора чи покоївки. Можливо, що після того, як ти зібрала свої речі - речі Міли також кудись перемістили й просто на просто нас про це ще не повідомили з якихось внутрішніх причин.

   - Ні. Цього не може бути. Армане, послухай мене - номер оплачений ще на тиждень, покоївка постійно прибирає, проте за внутрішніми правилами їм заборонено не те, що брати щось з речей Клієнта, а навіть пересувати залишені ним презервативи, якщо вони ще знаходяться у  своєму герметичному, заводському пакуванні. Я впевнена, що в такому готелі, як цей даних правил суворо дотримуються.

   - Ну тоді я не знаю. Можливо свої речі забрала сама Мілана. Погодься важкувато декілька днів підряд ходити в одному й тому ж. Тим більше цей факт пояснив би причину її повернення до номера.

   - Не знаю. Мені здається, що щось тут не так. - Олівія опустила голову. І зробила вона це саме вчасно, адже камінець на намисті знову переливався і притягував до себе погляд більше ніж інші два.