Розділ 20

✴✴  Розділ  20 ✴✴

   Олівія Маргенштай, що втримувала у своєму тілі безсмертну душу прадавньої богині озирнулася навкруги. Тут дівчина вже була. Проте минулого разу бібліотека мала інший вигляд. Зараз вона була похмура і більш нагадувала склеп ніж вмістилище знання. Теплі відблиски від свічок на даний момент не танцювали на стінах з фресками. Зараз все приміщення бібліотеки було оповите практично непроглядною темінню.

   - Всезнаючий, Ви де? Все добре? Чому Ви знову мене покликали? - білявка намагалася крикнути якомога голосніше, проте голос сів і був зовсім їй не підвладним. Більш того присутності старого сивого чоловіка зараз  дівчина не вбачала. Лія стала просуватися по периметру кімнати - Калі, що тут трапилося і чому я не можу голосно говорити? Це знову твоя робота? А якщо Всезнаючому потрібна моя допомога? Олівія обережно торкнулася рукою стіни. Вона намагалася пересуватися якомога тихіше, адже нутро богині відчувала небезпеку, що причаїлася десь в цьому просторі. Очі білявки потроху звикли до напівтемряви та почали розрізняти обриси. Ось величезні дерев'яні столи з лавами, що були розміщені по обидва боки. Трошки далі стояли полиці з різними сувоями та книгами, що складали компанію мудрому стариганю. Дівчина ніколи не замислювалася над тим, скільки насправді років цьому древньому сивочолому дідугану в хітоні. Олівія ніколи не цікавилася, а сам Всезнаючий на цю тему не починав розмови. Вона просунулася ще трошки вперед.  Ноги дівчини відчули що ґрунт змінив свою консистенцію. Лія опустила погляд. Очі дівчини різко змінили колір. Богиня Калі вирвалася назовні та була у нестямі від люті. Здавалося, що вона зараз одним своїм поглядом запалить всі свічки. Вдих… Видих… Вдих…

   - Я знаю що ти тут. Покажися чи я знайду тебе самостійно.  

   - Швидко ж ти прийшла. - низький сиплий голос лунав одночасно звідусіль. Богиня озирнулася, намагаючись знайти того, хто посмів грати з нею.

    - Ах ти ж, ж мразота! Ти знаєш хто я? І ти повинен розуміти те, що очікує тебе після зустрічі з богинею - матір'ю. 

   - Я знаю хто ти, чув про тебе. І судячи з браслета на твоїй руці  не дуже то тобі щастить в поневоленні демонів. Що, за той час поки спочивала зі своїми любими богами на пухких хмаринках ти розгубила навички війни? - вогняні очі демона проявилися на фоні протилежної стіни до тої, під якою стояла богиня.

   - Ти помиляєшся. Як і всі ви.- Калі вдоволено посміхнулася. - І я готова тобі прямо зараз це довести. Хочеш?

   Демон розсміявся у відповідь.  

   - Як смієш ти сміятися в лице великої богині?

   - Як ти кажеш? Велика богиня?Ха! Ти не дотягуєш навіть до рівня демона - початківця, що вже говорити про божественні рівні. Величний тут саме Варган. І тепер я розумію чому він не став опускатися до рівня полювання за тобою Це нижче гідності чорного воєначальника.  Щоправда, я вважаю, що це нижче навіть рівня  гідності його шукачки  Тому, коли вона тебе знайде і переможе я більше ніж впевнений що ніхто з демонів не сприйме це як якусь величну перемогу. 

   Калі в кінець втратила терпіння. Вона в декілька кроків перетнула територію кімнати. Рука метнулася по направленню до демона, проте він встиг ухилитися та розтанув в повітрі.

   - Велика і грізна богиня, якій безтолково поклоняються тисячі вірян не в змозі навіть втримати просто демона.  Але її гордість та пиха змушує розповідати про якнайшвидшу перемогу над численним військом Варгана. - очі демона з'явилися зовсім поруч з богинею, проте відразу ж тануть.

   - Не смій счезати! ти пекельний сучий син. Я все одно тебе притисну і зажену до свого браслета. Очі твої стануть однією з його прикрас. А коли прийде час і я знайду Варгана - тоді я висмокчу твою демонічну силу і нею ж поквитаюся з твоїм володарем. - на секунду Калі закрила свої темно - сині очі й завмерла нерухомо. Вона, як вправна мисливиця зачаїлася і зараз вичікувала. Різкий жест руки безсмертної і демон почав харчати. З шиї його цівками бігла кров. Він притис руку до рани. І тільки тоді Калі відкрила очі.

   - Навіть якщо ти знайдеш мисливицю, то не зможеш перемогти її. На тілі у Айшті нанесені символи, що захищають від будь-якого божественного впливу на неї. Тому Варган і обрав її. Бо саме Айшті є невразливою ні до зброї ні до обрядів ні до смерті від руки бога чи богині. Айшті незнищенний демон. І він не на твоєму боці.

   - Якщо ти забув, то я нагадаю: я Калі - богиня руйнацій та праведного гніву. Не було ще й не буде надалі щоб хтось чи щось вистояло перед люттю моєю. - знову порух, знову відблиск у повітрі закривавленого леза. - Я ж говорила тобі, що завжди переможу. - дівчина відійшла від тіла та підняла руку з браслетом догори. -Надіюся на те, що тобі там не зручно. Вона гучно видихнула повітря. Обтерла свій улюблений клинок і сіла на поверхню столу.

   - Всезнаючий, де Ви? -Цього разу голос її не підвів і прозвучав настільки голосно, що здригнулися всі чотири стіни бібліотеки. 

   За декілька хвилин в одному з проходів дівчина побачила сивочолого стариганя в хітоні, що помітно шкутильгав на праву ногу.

   - Калі, дякую тобі. Твоя допомога мені та захист цього місця є неоціненними.

   - Це моя місія наповнити браслет демонськими силами, щоб в останньому вирішальному двобої перемогти Варгана. - вона взяла старого за руку та підвівши до лави допомогла сісти.

   - Так. І ця місія під силу лише тобі. - старий змучено всміхнувся. - Я розумію, скоріше за все, така задача вганяє в жах твоє вмістилище. Проте іншого вибору на жаль немає й Олівія Маргенштайн, яка була обрана для даної місії повинна це зрозуміти та прийняти.

   - Вона розуміє і мені здається що навіть намагається допомогти. - погляд божества став ласкавий та добрий. Зараз її очі нагадували море, що своїм шепотом розраджує та дарує зцілення.

   - Це добре. - Всезнаючий хитнув головою в знак того що високо оцінює намагання смертної дівчини.