Розділ  12

 ✴✴  Розділ   12  ✴✴

   В стерильно прибраній кімнаті витав гнітючий лікарняний запах. Хоча пахло не скільки хлоркою, якою мили підлогу та препаратами, дівчина все ж таки дещо поморщилася доки звикла. В повітрі відчувався запах невідворотного - це був запах смерті. Під трьома стінами з чотирьох були розміщені  медичні холодильники для трупів. Деякі на своїх дверцятах мали червоні наліпки. Скоріше за все таким чином персонал позначав вільна комірка чи ні. Четверту стіну займала дошка з підсвіткою. На ній  висіли декілька рядів рентгенівських знімків різних частин тіла. Олівія мало розуміла на тому, як правильно розшифровувати такі знімки, проте змогла розрізнити декілька явно помітних травм та переломів. Трохи далі. за скляною перегородкою стояла невелика шафа з теками та робочий стіл. Біля якого притулився кулер з водою та рукомийник. Скоріше за все - це був робочий куточок або ж куточок для відпочинку. Якщо взагалі в даній кімнаті можна було спокійно відпочивати.  Середину великої кімнати займали три величезні металеві столи, над кожним з яких висіли гігантських розмірів лампи. Два з трьох столів зараз були порожніми, а от на третьому лежало тіло вкрите білосніжним простирадлом.  Олівія та Серхіо підійшли до столу.  Арман, розуміючи всю важкість моменту зупинився біля дверей.

   - Це вона? Це моя Мілана? - Лія не могла відірвати погляд від столу. Вона силувалася  вловити хоча б маленький натяк на дихання. Це б означало що Джеймс Каспір помилився і в Олівії ще є шанс побачити свою подругу живою. Проте жодного поруху під простирадлом не було. Жодного натяку на життя. Навіть швидкоплинного протягу не було в межах даної кімнати. 

   -Це не в моїй компетенції, сеньйорито Олівія. - до столу підійшов господар даного простору - чи Ваша це подруга вирішувати тільки Вам.

   -Так, я це розумію. І прошу Вас, можна просто Лія. Давайте пропустимо офіційні церемонії. Вони тут не доречні. - дівчина спробувала посміхнутися. Проте посмішка вийшла кривою та не природною. - Але я не розумію, чому не змогли ідентифікувати тіло по фото чи по відбитках пальців зрештою? 

   - Не все так просто. Зараз Ви самі все побачите. -  Джеймс поглядом попросив Серхіо підійти ближче до подруги і відкинув простирадло, яке заважало огляду. 

   На столі лежали останки дівчини. Проте якою вона була і хто вона вказати було важко. Навіть тілом назвати це було важко. Ліва нога була повністю в ранах, порізах та проколах. А головне закінчувалася дана кінцівка трошки нижче коліна. Де і хто подів частину, якої не вистачало було невідомо. Тіло та руки були також повністю покриті ранами. Права рука звисала з краю столу. якось зовсім по ляльковому. Складалося враження, що на столі була зламана лялька, а не дівчина. Паталогоанатом поправив руку і якось по батьківські погладив останки.

   -Бідолашна моя. Хто ж тебе так, моя дівчинка. Нічого. Вже не болить, вже все добре - відмучилася. Більше тебе ніхто не скривдить. Я тобі обіцяю. 

   Олівія повільно відірвала погляд від явно зламаної руки. Проте плече було не в кращому стані. Померла явно вибила плече. Добрий лікар давно вже його вправив, проте набряк від травми все ще був присутній. На шиї у дівчини був слід від чогось тонкого. Бідолашну явно душили. Проте страшне було навіть не це. Найстрашнішим був вигляд обличчя бідолашної.  Замащене попелом личко дівчини, скоріше за все колись було досить  гарненьким. Проте зараз з минулої вроди не залишилося нічого. Очі дівчини були заплющені, а практично все інше було перетворено нещадною рукою на суцільне місиво. Єдине, що залишилося практично без змін - це довгі руді пасма. Зараз вони були скуйовджені та покриті брудом, проте й досі притягували погляди.

   Оглядаючи всю цю картину дівчина зрозуміла в чому полягала складність з упізнанням. В наскільки спотвореному тілі дійсно важко було одразу впізнати особистість. Олівія обережно торкнулася пасма трупа. Між пальцями заструменіло дуже доглянуте раніше волосся.

   -Боже мій. Важко повірити в те, що хтось здатен таке зробити, тим паче з дівчиною. 

   - Повністю з Вами згоден. Проте, давайте повернемося до головного нашого питання. Це тіло належало Вашій знайомій? - Лікар переводив погляд від Олівії до Серхіо й у зворотному напрямку.

   - Я не знаю. Вона в такому стані.... Мені важко сказати напевно… А що якщо я помилюся: скажу, що це Міла, а це не вона. Або ж навпаки?

   -Можливо у неї були якісь прикмети?

   -Так. Звичайно. Арман говорив, що у дівчини є на тілі татуювання. Можна поглянути на них?

   - Якщо це Вам допоможе. - Джеймс підняв простирадло з нижньої частини тіла повище.

   На верхній частині ноги жертви було дійсно нанесене татуювання у вигляді палаючого вогнища. Олівія протягла руку, проте зупинилася на півдорозі. Вона закрила очі. Тіло її знову розбирало тремтіння. Серхіо обійняв білявку сильніше. Він практично на фізичному рівні відчував її душевні страждання.

   -Тут ще одне татуювання. Поглянете? - Лікар трохи повернув тіло і піднявши голову відкинув руде волосся. На шиї красувалося зображення вовка, який піднявши кошлату голову вив на місяць. - Це її татуювання? 

   -Я знаю, що вона збиралася зробити тату, проте що саме збиралася набити Міла мені не говорила. Я дуже хочу допомогти, проте дійсно не знаю. - Олівія виглядала не дуже, тому лікар Каспір відвів її до свого столу та всадивши на стілець простягнув склянку з водою.

   - Думаю, що на сьогодні з Вас досить. - лікар уважно поглянув на дівчину. - Ви й так зробили дуже багато. Ви трималися молодцем, це не кожному під силу. Тим паче в даних обставинах. - Сеньйор Каспір підійшов до своєї підопічної та повністю вкрив її простирадлом. - Не турбуйся. Я все ж таки дізнаюся хто ти.

   Арман, що до цього стояв на відстані підійшов до загальної компанії.

   - Лікарю, я так розумію за відбитками пальців встановити особу на жаль неможливо.