Розділ  10

✴✴  Розділ  10  ✴✴

……

   Достатньо наполегливий стукіт у двері змусив дівчину розплющити очі. Олівія оглянула себе побоюючись знайти в руках все той же меч, яким щойно вона вбила зовсім незнайомого чоловіка на даху. Проте ні чорного костюма, ні меча не було. Білявка, як і раніше була одягнута в червону сукню та лежала на підлозі біля дзеркала.

   - Так, Олівія, це вже навіть не смішно. Потрібно завтра ж записатися до лікаря. Твої різкі відключки ні до чого хорошого не призведуть, дівчинко. Скоріше за все стрес, нові емоції та інші фактори зробили свою чорну справу з моєю психікою. Проте так можна і з розуму з'їхати.

   Стукіт по той бік дверей повторився ще раз. 

   - Так, хвилинку. Хто там? - дівчина поправила волосся і ще раз кинула швидкий погляд на кімнату. Все було як і раніше. За вікном пролунав гурків грому. Збиралося на дощ.

   За дверима номера Лія побачила метрдотеля.

   - Сеньйора, у Вас все добре?

   - Так. Все гаразд. Щось трапилося? - дівчина інстинктивно прикрила долонею своє намисто. Вона явно боялася, що робітник готелю побачить блиск прикраси та почне ставити питання.

   - Вас десять хвилин як очікує автомобіль, а телефон в номері не відповідає, то я і вирішив запитати чи все добре. - Співрозмовник явно намагався виправдатися за те, що потурбував гостю.

   - Вже очікує? Щось занадто швидко, котра вже година? Дякую, дякую, що повідомили. Я… Ем, я наводила красу у ванній та не хотіла відволікатися на дзвінки. - Олівія потяглася за сумкою та витягла декілька купюр.

   - На годиннику за п'ять хвилин десята вечора. - Чоловік сховав гроші до кишені.

   - Оце так пригода була. Виходить, що я була без свідомості майже годину. - Лія на секунду заціпеніла.

   - Я можу ще чимось бути корисним для Вас, сеньйоро? 

   - Ні, дякую ще раз. Хоча скажіть, можливо на рецепцію готелю телефонувала моя подруга? Дівчина взяла метрдотеля за руку і благально подивилася у вічі. Вона надіялася, що просто пропустила важливий дзвінок і Міла не дочекавшись коли зможе поговорити з нею залишила хоча б знак. Знак про те, що вона жива й  здорова і скоро повернеться. Або хоча би про те, що Міла - жива. Навіть цього б зараз було достатньо.

   - Вибачте, проте до Вашого номеру або на Ваше ім'я не телефонували та не залишали ніяких інших повідомлень. 

   - Шкода. Ще раз дякую. Дівчина взяла сумочку, ще раз глянула у своє відображення у дзеркалі та вийшла з номера.

   В черговий раз ловлячи на собі зацікавлений погляд водія авто, в яке сіла Олівія, вона відмітила що скоріше за все дійсно має розкішний вигляд. 

   - Я вибачаюся за затримку. Блондинка спробувала налагодити дружню розмову.

   - Мені були дані настанови чекати рівно скільки часу, скільки Вам буде потрібно. І тепер я розумію  чому. Водій відразу є пішов на контакт.

   - Так? І чому ж?

   -Ви - маєте прекрасний вигляд. І судячи з усього дуже дорогі для сеньйора, що замовив дану поїздку і столик ресторані.

   -Надіюся, що Ви праві. Розкажіть мені, що це за заклад. Бачте, я боюся не відповідати стилю і емоційному колориту місця, де у нас зустріч.

   - О, що Ви! Ви якнайкраще впишетеся в атмосферу. Це заклад сина нашого судді. Скажу без перебільшення, що даний ресторан один з найдорожчих та найпрестижніших на всій території Каталонії. Не кожному жителю або туристу судилося випити хоча б чашку кави тут.

   Пасажирка явно була здивована і задоволена водночас від інформації, яку щойно почула.

   -Нічого собі…

   -Так. Проте Ви зараз самі все зрозумієте. Адже ми на місці. Чоловік, що щойно сидів за кермом, допоміг Олівії вийти з авто.

   -Скільки я Вам винна за поїздку та розповідь?

   -Поїздка вже сплачена, а розповідь - безкоштовна. Вона принесла мені масу задоволення. Водій посміхнувся.

   -Дякую Вам.

   -Вам дякую та гарного вечора, сеньйоро. Авто не поспішаючи від'їхало геть.

   Олівія роззирнулася. ресторан був дійсно фешенебельний. Стримана, величезна вивіска “Lugar celestial” велетенськими літерами сповіщала своїх клієнтів, що вони дісталися на місце призначення. Прямо біля ресторану на вулиці в дерев'яних діжках були розміщені тропічні рослини. В зелені яких було сховано декілька колонок. Вони постійно транслювали неголосну, чарівливу мелодію, що була розбавлена співами райських птахів. На вході Олівію зустрічав ввічливий, вишколений швейцар.

   -Доброго вечора, сеньйора. Ласкаво просимо Вас до нашого закладу. Сподіваємося, що перебування у нас подарує безліч приємних емоцій. 

   -Дякую. я на це сподіваюся. Блондинка зайшла до середини.  Інтер'єр закладу витриманий в одному стилі. Це було воістину райське місце, як і наголошувала назва. Місце, що було позбавлене шуму і надшвидкого темпу нинішньої цивілізації. Вся атмосфера була буквально просякнута неквапливою насолодою життя в повному порозумінні з природою. Плетені з лози та ротангу меблі гармонічно поєднувалися з різноманітними тропічними квітами. Зі стелі звисали пречудові, ніби витесані першими представниками роду сапієнсів, люстри з деревини. Підлога ж була встелена зеленим покриттям, що імітувало траву. Де-не-де було створені альпійські гірки з натуральних каменів. А одна зі стін була перетворена під справжній водоспад. Лія скоріше за все так і стояла б намагаючись досконально запам'ятати всю красу даного закладу та її увагу привернув адміністратор, що саме підійшов.

   -Вас вітає ресторан “Райське місце”. Сеньйоро Ви бронювали столик чи очікуєте на компанію? Чоловік поводився надзвичайно галантно, проте було зрозуміло, що він намагався оцінити гостю та зрозуміти чи зможе вона сплатити хоча б стакан води.

   -Доброго вечора. Олівія широко посміхнулася. - Мене повинен очікувати сеньйор Омера. Серхіо Омера. Він мав замовити столик.

   - Так, звичайно. Ваше бронювання є. Серхіо Омера один з почесних відвідувачів нашого раю. Чи можу я супроводити Вас?