Розділ  9

 ✴✴  Розділ   9 ✴✴

   Адміністратор на рецесії зустрів молодих людей, що ввійшли до холу готелю найгостиннішою та найприязнішою посмішкою на яку був спроможний. Проте жоден з трьох не сприйняв її. Кожен перебував у якомусь тривожному стані, тому було зовсім не до посмішок.

   - Доброго дня. Я Олівія Маргеншайн. Скажіть, моя подруга вже повернулася до готелю? - пальці дівчини тривожно стукотіли по адміністраторській стійці.

   - Хвилинку. - чоловік по ту сторону швидко пробігся очима по монітору комп'ютера, явно звіряючи інформацію.

   - Ну?  -у дівчини закінчувалося терпіння.

   - Пані Маргеншайн, у нас в системі не відображається інформація, що до  номеру в час, коли Ви були відсутні, хтось заходив. Було тільки планове прибирання покоївкою, проте закінчилося воно двадцять хвилин тому і Вашої співмешканки в номері не було.

   - Блін. - Олівія знову дістала свій мобільний і набрала номер.

   - Чи я можу ще чимось бути корисним? - адмін явно не розумів, що відбувається.

   - Ні, чорт би вас забрав з вашою Каталонією. Просто у мене в незнайомому місті зникла подруга. Провалилася крізь землю. Здиміла, а ви не знаєте де вона. Ось і все.  -  дівчина явно була на межі істерики. 

   - Тихше. Заспокойся. Все буде добре. Зараз ми віднайдемо Мілу і посадимо її під домашній арешт, що б вона не сміла тебе більше так лякати. - Серхіо обійняв дівчину що все ще очікувала відповіді на свій виклик.  Він не відпускаючи її, кинув погляд на брата та повів Олівію до ліфта.

   - Ми вибачаємося за сеньйору. Вона трошки не в собі оскільки хвилюється. Її ж можна зрозуміти: вперше в чужій країні й тут така прикрість... - Арман, що залишився на рецепції поклав на стійку сотенну купюру.

   - Так, звичайно. Дуже шкода, що така неприємна пригода сталася саме з Вашою подругою. Чи можу я бути чимось корисним? Можливо варто викликати правоохоронні органи? - адміністратор накрив євро своєю долонею. Отримана сума миттєво стерла з пам'яті всі негативні емоції від спілкування з дещо грубою гостею готелю.

   - Ні. Поки що ваша допомога та допомога поліції не потрібні. Дякую, ми будемо знати що на Вас можна розраховувати. Можна мені ключ від номера?

   -  Авжеж. Тримайте. - співробітники готелю бажають Вам гарного дня. - представник готелю простягнув Арману невеличкий ключ. 

   - Дякую. - Арман вже наздоганяв свою компанію.

   Ще декілька хвилин і Олівія вже буквально забігала до свого номеру.

   - Міла?  Мілана?! - дівчина носилася по кімнатах. 

   -  Її тут не має. Ліє, присядь і заспокойся.  - голос Серхіо був як і раніше теплий, проте зараз у ньому почулися якісь раніше непомітні сталеві нотки. Противитися їм було не можливо і дівчина опустилася на Мілине ліжко.

   - Немає? А де ж вона? Що з нею? Чому не відповідає? Що сталося? - Олівія нарешті дала волю сльозам.

   Арман налив воду у  стакан та присівши навпроти дівчини простягнув їй.

   - Видихни, подруго, випий та спробуй заспокоїтися. На даний момент ні я, ні Серхіо не знаємо де вона і що з нею та не турбуйся. Ми обов'язково це дізнаємося. Твоя ж задача зараз не розкисати. Добре?

   - Олівія, спробуй пригадати в якому настрої була твоя Міла, коли ти бачила її востаннє? Можливо вона тобі розповідала про якусь дуже важливу або не дуже важливу зустріч, а ти просто забула? - Серхіо уважно вдивлявся в обличчя білявки.

   - Я не знаю. Вона нічого такого не говорила. А може я не слухала, голова ще не дуже варила після тієї відключки на твоєму заході. Та навіть, якщо і збиралася, навіть якщо і пішла - що немає можливості взяти слухавку і просто сказати що з нею усе гаразд? Ні, Мілка явно вже втрапила в якусь халепу. Вічно шукає собі пригод на голову. Може потрібно звернутися до поліції? Нехай вони її пошукають.

   - Лія, ще раз говорю - не турбуйся. Знайдемо твою Мілану. Брате ну хоч ти її заспокой. Не знаю, зводи її кудись чи що. - Арман встав зі свого місця і дістав телефон.

   - Я нікуди не піду поки не буду хоча б розуміти де вона і що з нею. - дівчина знову починала впадати в істерику.

   - Олівія, люба, Арман говорить вірно. Потрібно заспокоїтися та тверезо оцінити ситуацію, що б зрозуміти як діяти далі.

   - Лія, чи є в тебе фото подруги? Заодно, я хоч подивлюся що то за Мілана така, за яку ми так хвилюємося. Так би мовити, познайомлюся заочно.

   - Звичайно. Хвилинку. - дівчина встала і взявши з сумочки телефон показала фото на заставці. З екрана телефону на Армана дивилися дві усміхнені і задоволені життям дівчини. Одна з них була Олівія, а от інша… Руді пасма горіли наче вогонь. Вони додавали родзинку до й так колоритного образу дівчини.

   - Ого яка! Бестія прямо. - Арман присвиснув.

   - Ага. Тільки ту бестію чорти десь занесли.

   - Закинь мені в месенджер фото, я спробую через своїх знайомих у міських органах щось дізнатися. Може на якійсь з камер вона засвітилася. - і Арман продиктував свій номер. Телефон теленькнув сповіщаючи про нове повідомлення.

   - Є. Перекинула. Дякую. Проте прошу, як тільки щось дізнаєшся,  без різниці що - дай знати. Я з розуму сходжу поки не розумію де вона.

   - Домовилися. А ти тут не розкисай. Краще займіться з кузеном чимось не тільки корисним, а й приємним. Ну, або ж сходіть кудись в кафе на крайній випадок. Головне не накручуй себе. - Арман поцілував дівчину в щоку і підморгнувши їй вийшов з номера.

   - Лія, а це ж чудова ідея. Давай вийдемо кудись? Не пропоную кафе, але маю на приміті  гарний ресторанчик. І ти трошки розвієшся і продовжимо наше перерване побачення. Як тобі ідея?

   - Не знаю…

   - Не переживай, якщо Арман щось знайде на відео з місцевих камер обов'язково дасть знати.  Обіцяю продовжити відповідати на всі твої запитання. Вони ж іще залишилися? Я впевнений.

   - Та залишилися, проте може пізніше. Не до них зараз.