Розділ  6

 ✴✴  Розділ  6  ✴✴

 - Ну, якого дідька?Кого там принесло? Тактовний стукіт у двері перервав сон білявки.

   - Пані Маргенштайн? Терплячий, і явно поставлений голос остаточно прогнав від дівчини рештки сну. Тому їй довелося вилазити з ліжка.

   -Йду!Зачекайте хвилинку. - Лія роззирнулася. Що за вікном був не ранок, а вже день у повній його красі не викликало сумнівів., Так само як і те, що Міла вже десь здиміла.

   - Це не дівчина, а ходяча катастрофа .А головне ж таки, вона колись знайде собі пригоди на п'яту точку. І такі, що мало не здасться. - накинувши  халат, що лежав на столику біля ліжка дівчина нарешті відчинила двері номеру.

   - Пані Маргенштайн? - на порозі стояв вишколений швейцар з білосніжною посмішкою і допитливим поглядом.

   - Так, це я. - дівчина дещо зтривожилася. В рідному місті такими ввічливими могли бути лише представники закону. А від поліції, як відомо, добра мало хто очікує. Більш того, коли ці самі поліціянти, до тебе без попередження додому навідуються.

   - Вам просили передати з найкращими побажаннями. - робітник готелю простяг дівчині величезний букет троянд і подарункову коробку, що була перев'язана синьою стрічкою. 

   - Дякую. А точно мені? Адже я не чекаю ні від кого квітів, а тим більше подарунків. - дівчина покрутила в руках коробку. Проте так і не дочекалася відповіді. Швейцар лиш побажав гарного дня і швидко залишив гостю готелю в якому працював.

   Олівія поставила букет у вазу з водою і сіла навпроти. Пелюстки троянд ніжно абрикосового відтінку мали неперевершений аромат. Так не пахли жодні квіти, що дарували дівчині до цього. Декілька секунд Лія сиділа зачарована. Їй здавалося, що події останньої доби відбувалися не з нею. Адже і вечірка на віллі і таємничий обряд та і сам господар бенкету здавалися якимись вигаданими, не реальними уривками з мультфільму про таємниці та принцес. Про безмежне і щире кохання з першого погляду, врешті решт.  Але ж в  реальному житті принцес не буває, а безмежне і щире кохання, тим паче з першого погляду, можливе тільки якщо хтось дивиться на товстеньку пачку грошей в руках. Погляд дівчини неквапно перебирав кожну пелюстку в букеті, коли нарешті зачепився за коробку з подарунком.

   - Ну що ж, давай розгорнемо тебе і подивимося, що вирішив подарувати мені таємний Санта. - Олівія розірвала папір, яким був обгорнутий презент. - Ого! - зойк захоплення злетів з губ молодої дівчини коли вона добралася нарешті до вмісту коробки.Кришка від презенту впала додолу.

   - Оце так подаруночок! Що ж я повинна була такого зробити, чи не зробити, що б отримати таку красу. І судячи з усього це чудо не лише дуже гарне, а ще й дуже дороге.

   На обличчі Олівії танцювали райдужними відблисками сонячні зайчики. Відкидали цих зайчиків камінці, що були нашиті на гарну блакитну матерію. Дівчина обережно, ніби боячися що від її дотику вся краса розтане в повітрі, провела рукою по подарунку. Шовк приємно охолоджував долоню. Лія підняла тканину і її зіниці ще більше розширилися від подиву та захоплення. перед блондинкою в повітрі повисла сукня. Ніжно - блакитний колір наряду був підкреслений розсипом камінців, що ними було прикрашене неглибоке декольте. Довга матерія спадала чарівними хвилями. Сукня  була простого крою, без високих розрізів та глибоких вирізів, що були так палко необхідні майже всім дівчатам двадцять першого століття.  Її автор спеціально не додавав нічого зайвого і не обтяжував деталями типу паска чи широких бретелей. Єдиною прикрасою - були камінці й тоненькі золотисті бретельки. Але навіть без всього - сукня була приголомшлива. Через це дівчина не відразу помітила маленьку записку, яка лежала на дні коробки. Вона прочитала в голос:

   “-  Дякую за неймовірно щирі емоції та за прекрасну компанію, якої в мене ще не було. Надіюся що мій подарунок хоч трошки розвіє сумніви відносно твоєї ексклюзивності. Запрошую продовжити наше спілкування. Надіюся на твою прихильність. Та чекатиму дзвінка з позитивною відповіддю. З повагою та захопленням S”.

   Серце Лії пропустило удар. Рука знайшла телефон і набрала вже вивчений за час перебування у ванній кімнаті номер.

- Привіт, це я. 

- Лія, як ти себе почуваєш? - з протилежного боку телефонної лінії почувся  теплий чоловічий голос.

- Все добре. Хотіла подякувати тобі за чудовий і неочікуваний подарунок.

- Його вже принесли? Надіюся я догодив твоєму смаку? 

- Так Серхіо. Квіти - незрівнянні. А сукня… Я навіть не можу підібрати слів. Вона просто - бомба. Проте не потрібно було, це занадто дорого, я не можу прийняти та й після того, що я зіпсувала тобі вечірку…

- Досить. Я прийняв рішення  і сукня це найменше, чого ти варта. - перервав її співрозмовник.

- Я дуже вдячна тобі. 

- Можеш подякувати особисто, якщо хочеш. звичайно.  Я пропоную зустрітися сьогодні після обіду. Поговоримо, я покажу тобі чим займається моя родина. Ти згодна?

- Я не в праві відмовити тобі. - серце пропустило ще удар.

- Тобі пришлю за тобою авто рівно о третій дня.  До зустрічі.

- До зустрічі, я буду чекати.  Здається серце зовсім зупинилося.  - тому Олівія ще декілька хвилин сиділа нерухомо з телефоном біля вуха. Було схоже, що вона навіть не дихала, щоб не розвіяти відгомін розмови.

   Олівія Маргенштайн стояла в холі готелю і ловила на собі оцінюючі погляди гостей. На обличчях одних читалося не прикрите захоплення, на інших - заздрість. Треті ж, кинувши погляд на дівчину поспіхом ховали очі. Чи то, тому що Олівія засліплювала своєю красою, чи то тому, що в голові починали роїтися відразу кілька десятків різних припущень та питань. Проте Лія не надавала значення жодному з поглядів. Вона відчувала себе королевою і якби Міла таки вшанувала її своєю присутністю, то обов'язково підтвердила б це твердження. Як же інакше? Дівчина була одягнена в вишукану сукню, що отримала в подарунок тільки зранку. Біляві пасма волосся Лія вирішила не збирати в зачіску і зараз вони просто були розсипані по плечах. Це додавало ще більшої легкості вигляду. Образ же вона доповнила нюдовими босоніжками та таким же клатчем.