ЕПІЛОГ. Вільний вогонь

Травневе сонце заливало просторий лофт м'яким, золотистим світлом. У повітрі витав неймовірний аромат свіжозвареної кави й ванілі та ледь вловний, такий рідний запах олійних фарб.

Я стояла посеред величезної зали з панорамними вікнами і все ще не могла до кінця повірити, що все це — реальність. Моя власна арт-студія. Простір сучасного мистецтва та дизайну.

Хто б міг подумати, що звичайна другокурсниця зможе таке провернути? Я не стала кидати університет. Натомість у січні, під час зимових канікул, я просто написала заяву на переведення на заочне відділення. Це рішення звільнило мій час для головної мрії. А ті самі економічні формули та графіки, які колись здавалися мені каторгою, зрештою стали моїм найголовнішим козирем. Я сама склала бізнес-план, прорахувала кошторис і впевнено провела переговори щодо оренди цього лофту. Мої знання стали фундаментом, на якому я нарешті побудувала свою власну справу.

На ідеально білих стінах висіли мої картини. А на найголовнішій, центральній стіні красувалася та сама робота — вільний птах, що стрімко вилітає з масивних відчинених дверей.

Узимку Алісин тизер, де я малювала цього птаха вугіллям посеред засніженого лісу, не просто виграв міжнародний конкурс. Він розлетівся мережею. Люди почали масово цікавитися, хто ця руда дівчина в кадрі і де можна побачити її роботи. Цей спалах уваги дав мені перших серйозних замовників і віру в те, що моє мистецтво дійсно потрібне світу.

Спалах камери змусив мене виринути зі спогадів і замружитися.

— Олі, не рухайся! Боже, на фоні цього птаха виходить просто неймовірний кадр для головної сторінки твого сайту! — Аліса майже лягла на підлогу, щоб узяти правильний ракурс. Після того зимового міжнародного гранту вона стала справжньою зіркою свого факультету медіавиробництва. Вона саме готувалася до зйомок своєї першої великої короткометражки, але водночас із величезним кайфом взяла на себе створення всього візуалу для моєї студії.

Двері студії відчинилися, і дзвіночок над ними приємно теленькнув.

Моє серце забилося швидше, коли я побачила на порозі високого чоловіка у світлому тренчі. Він зупинився, оглядаючи залу, а потім його погляд зустрівся з моїм.

— Алекс! — я кинулася до нього, забувши про всю свою серйозність власниці бізнесу.

Брат підхопив мене на руки, міцно притискаючи до себе. Він приїхав у місто спеціально на відкриття моєї виставки.

— Ти зробила це, мала, — тихо сказав він, опускаючи мене на підлогу. В його очах блищала непідробна гордість. — Ти перевершила всі мої сподівання.

— Я б не впоралася без тебе, — я тепло усміхнулася, стискаючи його руку.

У цей момент за спиною Алекса пролунали кроки. Повітря в студії миттєво змінилося, наповнившись знайомим запахом дорогого кедра.

Даміан.

На ньому не було звичного суворого костюма — лише чорні джинси та світла сорочка. Але його аура абсолютної влади нікуди не зникла. Просто тепер цей хижак охороняв не імперію від ворогів, а наш спокій.

Алекс випростався і зробив крок назустріч. Замість формального рукостискання чоловіки міцно, по-братськи обійнялися. Вони були справжніми друзями ще задовго до того, як Даміан увійшов у моє життя. Саме Алекс колись витягнув його з дуже серйозних неприємностей, і саме тому Даміан взагалі погодився прийти на ту зустріч у кафе, щоб передати мені конверт із готівкою.

Алекс відсторонився, але по-дружньому залишив руку на плечі Даміана.

— Знаєш, — з ледь помітною, хитрою усмішкою промовив брат, зазираючи йому в очі. — Коли я подзвонив тобі й попросив просто наглядати за моєю молодшою сестрою, бо вона лишилася без копійки... я якось не розраховував, що ви закохаєтесь одне в одного. Я довірив тобі її безпеку, а ти вкрав її серце.

Даміан відповів йому такою ж легкою, але абсолютно впевненою усмішкою.

— Я погодився тільки тому, що ти мій друг і я був перед тобою в боргу, Алексе, — його голос звучав глибоко і щиро. — Я чесно планував залишатися просто її холодним наглядачем. Але твоя сестра виявилася єдиною стихією, з якою я не зміг і не захотів боротися. Мій борг перед тобою закрито. А захищатиму її до кінця своїх днів я тепер просто тому, що вона — моє життя.

В очах брата спалахнула глибока, непідробна повага. Він знав Даміана достатньо добре, щоб розуміти: такі слова цей чоловік на вітер не кидає. Алекс ще раз поплескав його по плечу, остаточно приймаючи цей факт, а потім тактовно відійшов до Аліси, яка вже активно махала йому рукою, пропонуючи подивитися нові знімки.

Даміан підійшов упритул до мене. Його погляд ковзнув по моєму обличчю, по легкому весняному костюму, і зупинився на тонкому срібному браслеті, який я не знімала з того самого новорічного ранку.

Він обережно провів великим пальцем по моїй щоці.

— Хвилюєшся перед відкриттям? — його голос був глибоким і м'яким, призначеним лише для мене.

— Трохи, — зізналася я, спираючись на його широкі груди. — Усе ще боюся, що прокинуся, а це виявиться лише сном.

Даміан обійняв мене за талію, надійно фіксуючи у своїх обіймах.

— Це не сон. Це твоя реальність, яку ти побудувала сама, — він нахилився і залишив гарячий поцілунок на моїй скроні. — Я пишаюся тобою, моя суцільна катастрофо. Ти підкорила це місто. І мене заодно.

Я підняла голову, зазираючи в його очі. У них більше не було ні тіней минулого, ні прихованих таємниць, ні того холоду, з яким він дивився на мене під час нашої першої зустрічі. Тільки абсолютна любов і довіра, заради якої варто було пройти крізь усі ті випробування.

Я притиснулася ближче до Даміана, відчуваючи рівне биття його серця, і обвела поглядом залу. Аліса щось весело показувала Алексу на маленькому екрані камери, а він щиро і гучно сміявся.

Ця виставка, ці стіни і цей лофт були моїм особистим тріумфом. Моїм власним бізнесом і територією свободи. Але мій справжній дім був не у стінах. Він був у цих трьох людях, які зараз знаходилися поруч зі мною.