РОЗДІЛ 35. Після бурі

Пробудження було важким, ніби я виринала з густого, в'язкого туману.

Спочатку повернулися запахи — свіжого морозу, чистої постілі і ледь вловного дорогого чоловічого парфуму. Потім я відчула, як щось неймовірно м'яке і тепле огортає моє тіло. Я спробувала поворухнутися. Руки й ноги все ще були злегка ватними, а в голові гуло, але, на щастя, паралізуючий ефект учорашнього препарату повністю зник. Це було просто сильне снодійне, дія якого випарувалася за час довгого сну.

Я з зусиллям розплющила очі. Світло в кімнаті було приглушеним, пробиваючись лише крізь щілину важких, темно-графітових штор. Я закліпала, намагаючись сфокусувати зір, і зрозуміла, що лежу на величезному ліжку з білосніжною постіллю.

Пам'ять спалахнула уривками вчорашнього вечора. Котедж. Міллі. Паніка, коли тіло відмовилося слухатися. Холодні пальці Корсака на моєму обличчі. І... гуркіт вибитих дверей. Даміан.

Я різко сіла на ліжку, і в цей момент ковдра сповзла з моїх плечей. Мій погляд опустився вниз, і серце пропустило глухий удар.

На мені не було ніжно-блакитної сукні. Замість цього я потопала у величезній чорній чоловічій сорочці. Вона була застебнута на всі ґудзики, доходила мені майже до колін і наскрізь пропахла його парфумом. Його сорочка.

Я гарячково підтягнула ковдру до підборіддя, відчуваючи, як щоки заливає рум'янець.

— Прокинулася? — пролунав із напівтемряви кута тихий, глибокий голос.

Я здригнулася. У кріслі біля панорамного вікна, злившись із тінями кімнати, сидів Даміан. Він не спав. На ньому були ті самі чорні штани, що й учора, але він сидів у самій лише білій базовій футболці, яка підкреслювала напружені м'язи його плечей. Його волосся було безладно скуйовджене, а під очима залягли темні тіні від безсонної ночі.

Він повільно підвівся, відставив на столик склянку з водою і зробив кілька кроків до ліжка, не зводячи з мене важкого, темного погляду.

— Де я? — мій голос прозвучав хрипко.

— У мене вдома, — спокійно відповів він. — Ти в безпеці. Корсак більше ніколи до тебе не наблизиться.

Я сильніше стиснула пальцями край ковдри, намагаючись зібрати думки до купи. — Моя сукня... ти сам мене переодягнув?

Він не відвів погляду. Жодної краплі сорому, лише абсолютна, непохитна впевненість. — Так. Тобі треба було спати, а в тій сукні дихати було неможливо. Сукня в смітнику, Олівіє. Я нікому б не дозволив до тебе доторкнутися. І я не дозволю, щоб у твоєму житті залишалося хоч щось, на чому є сліди цього виродка.

У кімнаті повисла густа напруга. Його слова проникали під шкіру, зігріваючи зсередини, але в голові все ще панував хаос.
— Аліса... — мій голос здригнувся. — Де вона? З нею все добре? А Міллі? Даміане, я майже нічого не пам'ятаю після того, як випила той коктейль... Що взагалі сталося?

— Ні, все нормально... просто голова запаморочилася, — прошепотіла я, спираючись долонями на його груди. Його серце билося рівно і сильно. Ця підтримка була саме тим, чого я зараз потребувала найбільше.

Він обережно допоміг мені сісти назад на край матраца і сам опустився поруч, не відпускаючи мою руку.

— Аліса в безпеці, — тихо пояснив він, зазираючи мені в очі. — Міллі замкнула її у ванній, але мої хлопці виламали двері ще до того, як я дійшов до спальні, де був Корсак. Вони відвезли Алісу до гуртожитку і залишили охорону під вікнами. З нею все добре.

Я з полегшенням видихнула. — А Міллі?

Обличчя Даміана миттєво закам'яніло. — Цієї людини більше немає у вашому житті, Олівіє. Вона дуже чітко зрозуміла, що з нею станеться, якщо вона ще раз хоча б подивиться в твій чи Алісин бік. Тобі більше не треба про неї думати.

— А Адріан? — мій голос зірвався до шепоту. Останнє, що я пам'ятала — це як Даміан з нищівною силою впечатав його в стіну.

В очах Даміана спалахнула крижана лють, але він швидко взяв себе в руки.

— Він більше ніколи до тебе не наблизиться, — його голос звучав як метал, сповнений абсолютної влади. — Він думав, що зможе остаточно зламати мене, відібравши тебе. Але він підписав собі вирок.

Даміан дивився на мене так впевнено, що залишки мого страху почали випаровуватися.

— Я залишив його дихати, Олівіє. Але на цьому його життя тут закінчилося. Поки він оговтується від того, що я зробив з ним у тій спальні, ми з батьком завдали остаточного удару. Ми перекрили їхній родині доступ до ключових активів і повністю зруйнували їхні рейдерські схеми. Його батько в сказі, вони прямо зараз спішно вивозять Адріана з міста. Він втратив усе: гроші, вплив, ім'я. Я перекрив йому кисень. Для нас його більше не існує.

Він провів вільною рукою по своєму обличчю, змиваючи залишки цієї темряви, а потім його погляд знову потеплішав.

— Сьогодні перше січня. З Новим роком, Олівіє, — він ледь помітно усміхнувся краєчками губ. — У пакеті на кріслі лежить одяг, я попросив привезти для тебе все необхідне. Приведи себе до ладу, прийми душ. А я поки зроблю сніданок.

Він плавно підвівся і вийшов з кімнати.

Тільки зараз я помітила на кріслі стильний паперовий пакет. Усередині я знайшла нову білизну і приголомшливий одяг: об'ємний в'язаний светр однотонного молочного кольору, який сидів як затишна, але дуже зваблива коротка сукня, та високі, м'які гольфи вище коліна. Цей образ був неймовірно комфортним, але водночас підкреслював фігуру.

Гарячий душ у розкішній мінімалістичній ванній остаточно повернув мене до життя. Одягнувши цей молочний светр і високі гольфи, я розчесала своє волосся і застигла перед дзеркалом. Самотність стала моєю тінню ще в десять років, коли мене залишили напризволяще. Увесь цей час єдиним моїм щитом був Алекс, мій брат,але він був моїм далеким рятівником ія завжди залишалася наодинці зі своїм страхом. І ось тепер, у цьому теплі, я вперше відчула, що мені більше не треба бути живою мішенню. Я нарешті змогла по-справжньому довіритися Даміану.

Я вийшла зі спальні і завмерла. Тільки зараз я зрозуміла, де перебуваю. Це був просторий панорамний пентхаус на самісінькому даху висотки. Крізь величезні вікна відкривався вид на засніжене місто, яке мирно спало першого січневого ранку.