РОЗДІЛ 33. Удар у спину та зізнання на морозі

П'ять днів у квартирі Міллі перетворилися на дивну, сюрреалістичну бульбашку тиші. До Нового року залишався всього тиждень. За панорамними вікнами елітного житлового комплексу кружляв густий сніг, а всередині панував фальшивий, натягнутий спокій.

Я не пробачила їй. Забути вкрадені гроші, місяці брудних пліток і підставу з чатом було неможливо. Але після агресивного нападу Корсака та задушливої гіперопіки Даміана мені просто потрібен був бункер. Елітний ЖК із цілодобовою охороною та камерами здавався ідеальним місцем, щоб перевести подих. Я тримала дистанцію і спала впівока.

Даміан більше не дзвонив. Після мого різкого повідомлення він ніби зник з радарів.

Я сиділа на дивані, загорнувшись у плед, коли екран мого телефону тихо вібрував. Аліса.

«Олі, ти як? Жива? Скажи мені, що ця змія тебе ще не отруїла уві сні», — світилося на екрані.

Я ледь помітно всміхнулася і швидко відписала: «Жива. Тут на диво тихо. Міллі вдає із себе святу. Що там у вас? Даміан не з'являвся?»

Відповідь прилетіла миттєво, ніби Аліса чекала з телефоном у руках: «Не заходив і не дзвонив. Але... Олі, вчора ввечері я бачила його позашляховик. Він просто стояв навпроти головного входу в гуртожиток хвилин двадцять. У салоні було темно, але я клянуся, він спостерігав. Він як у засідці. Олі, він же явно щось задумав. Мене лякає, що ти досі у Міллі. Повертайся, га?»

По спині пробіг легкий холодок. Він не здався. Він просто дав мені простір. «Ще кілька днів, Алю. Мені просто треба видихнути без його нагляду і Корсака», — відправила я і відклала телефон на столик.

У цей момент із кухні у вітальню випурхнула Міллі. Вона справді всіляко вдавала з себе ідеальну подругу, наче й не було тих місяців цькування. Міллі театрально зітхнула і впала в крісло навпроти мене.

— Олі, я тут замовила нам суші з того крутого ресторану в центрі... — вона закусила губу, роблячи той самий винуватий, беззахисний вираз обличчя, який я так добре знала ще з інтернату. — Слухай, у мене щось банк глючить. Пише, що ліміт вичерпано. Ти не могла б оплатити кур'єру? Я завтра ж скину, обіцяю!

Я не збиралася жити за її рахунок і ще вчора сама сходила в супермаркет, забивши холодильник звичайними продуктами. Але цей дешевий театр із доставкою з дорогого ресторану і раптово "заблокованою" карткою дратував до зубного скреготу.

Я подивилася на її ідеальний манікюр і свіжий домашній костюм. Гірка іронія була в іншому: Міллі грала в розкішну, гостинну хазяйку у квартирі, яку зняла за мої ж вкрадені заощадження, і при цьому хитро змушувала мене оплачувати свої забаганки.

— Добре, Міллі. Я оплачу, — рівним, втомленим голосом відповіла я, дістаючи телефон.

— Ой, ти моя рятівниця! — вона радісно заплескала в долоні, миттєво вимкнувши режим страждальниці. — Щоб я без тебе робила!

Але найбільше напружував її телефон. Поки ми їли, екран її смартфона раз у раз спалахував. Міллі миттєво хапала його, прикриваючи рукою, швидко щось друкувала й ховала дурнуватий смішок.

— У тебе з'явився хлопець? — не витримала я, коли вона втретє за вечір пішла у ванну з телефоном і просиділа там майже годину, про щось солодко шепочучи.

Міллі вийшла звідти з палаючими щоками, поправляючи волосся, і загадково відмахнулася: — Та так... один знайомий. Дуже впливовий, до речі. Обіцяв допомогти з деканатом. Потім усе розповім, коли буде офіційно.

Я й уявити не могла, наскільки страшною буде ця "офіційність".

Того вечора я щойно вийшла з душу. Накинувши на голе тіло короткий чорний шовковий халатик і туго зав'язавши пояс, я сушила волосся рушником. З кімнати Міллі лунала музика — вона чепурилася перед дзеркалом уже другу годину.

Раптом пролунав мелодійний дзвінок у двері.

Я насупилася. Кур'єр? Оскільки Міллі через гучну музику нічого не чула, я сама підійшла до входу і, навіть не глянувши у вічко, повернула замок.

Серце миттєво зупинилося, а потім зірвалося в шалений галоп.

На порозі стояв Адріан Корсак. У розстебнутому темному пальті, з розкішним букетом орхідей у руці. Його світлі очі одразу знайшли мене. Вони повільно, безсоромно ковзнули по моїх відкритих ключицях, тонкому чорному шовку халатика і голих ногах.

— Привіт, вогнику, — його губи розтягнулися в нищівній, хижій усмішці.

Паніка вдарила в голову струмом. Як він мене знайшов?! Я інстинктивно спробувала захлопнути двері перед його обличчям, але Адріан відреагував блискавично. Його велика долоня в шкіряній рукавичці жорстко вперлася в дерево, зупиняючи рух.

— Спокійно, Ярош, — його голос пролунав низько й розслаблено, хоча погляд усе ще сканував мій вигляд. Він легко відштовхнув двері, змушуючи мене відступити. — Розслабся. Я не до тебе.

Тієї ж миті музика в кімнаті стихла, двері відчинилися, і в коридор випурхнула Міллі. У відвертій червоній сукні та з ідеальним макіяжем, вона кокетливо посміхнулася, проходячи повз мене так, ніби я була порожнім місцем.

— Адріане, ти вже тут! — Міллі, у відвертій червоній сукні та з ідеальним макіяжем, випурхнула наперед, кокетливо приймаючи квіти.
Я остовпіла. У моїй голові миттєво склався весь огидний пазл. Її багатогодинні розмови у ванній, телефон, який вона не випускала з рук... Вона, мабуть, нишком залізла в мій мобільний, коли я спала, і знайшла номер Корсака. Сама зв'язалася з ним, наплела, що ми "помирилися", і здала мою адресу. Для Міллі я була не подругою, якій потрібне укриття, а просто зручною приманкою, щоб заманити до себе багатого мажора. А він просто підіграв цій жадібній дурепі, щоб дістатися до мене.
Я рвучко схопила Міллі за лікоть і потягнула її в бік кухні, подалі від вхідних дверей.
— Міллі, на два слова, — процідила я крізь зуби, намагаючись не кричати. Коли ми опинилися поза полем зору Корсака, я люто зашепотіла: — Ти з глузду з'їхала?! Що він тут робить?! Ти хоч розумієш, що він просто використовує тебе, щоб дістатися до мене?!
Міллі закотила очі, але потім винувато склала руки, дивлячись на мене благальним поглядом:
— Олі, ну будь ласка, не починай. Не ображайся. Ти ж сама казала, що він тобі не потрібен і між вами нічого немає! А він обіцяв допомогти мені закрити всі хвости в деканаті. Я не вилечу з універу! Я не проти, якщо він трохи пограється зі мною, розумієш? Будь ласка, Олівіє, просто не псуй мені вечір. Я тебе дуже прошу.