РОЗДІЛ 31. Розбитий кришталь і таємниці хмарочоса

Салон спорткара Адріана зустрів мене тишею, м’яким теплом і запахом дорогої шкіри. За вікном миготіли засніжені вулиці, а я сиділа на пасажирському сидінні, відчуваючи, як адреналін від мого зухвалого вчинку в гуртожитку повільно змінюється на п'янке, небезпечне передчуття. Корсак вів машину однією рукою, розслаблено відкинувшись на спинку, але я постійно ловила на собі його темні, відверті погляди.

Закритий VIP-клуб розташовувався на верхньому поверсі елітного скляного хмарочоса в самісінькому центрі міста. Це був зовсім інший вимір — світ, куди не пускали випадкових людей. Нас зустрів приглушений лаунж, глибокі вібруючі баси, м'яке неонове світло та панорамні вікна, за якими нічне місто розсипалося мільйонами вогнів. Жодної тісняви. Тільки важкий оксамит, темне дерево та блиск кришталю.

Метрдотель миттєво, з шанобливим уклоном, провів нас до найкращої кутової ложі. 

Адріан допоміг мені зняти пальто. Його пальці на мить довше, ніж вимагав етикет, затрималися на моїх відкритих плечах, ледь обпалюючи шкіру. Коли ми сіли на глибокі шкіряні дивани, він зробив замовлення офіціанту, а потім недбалим рухом витяг із внутрішньої кишені піджака телефон і поклав його на стіл.

Разом із телефоном на темне дерево лягла чорна магнітна картка-ключ. На ній золотом виблискував логотип п'ятизіркового готелю, що займав поверхи прямо під цим клубом.

Моє серце пришвидшило ритм. Я чудово знала, хто такий Адріан Корсак. Знала, що він хитрий лис і досвідчений гравець, для якого затягнути дівчину в ліжко — це просто спорт. Він замовляв міцний алкоголь, бо не збирався нікуди їхати з цього хмарочоса. Його наміри були прозорими, але мене це не лякало. Я думала, що контролюю ситуацію. Думала, що ми просто граємо в небезпечний флірт, де я використовую його увагу, щоб вилікувати власну уражену гордість.

— Ти неймовірна сьогодні, Олівіє, — його голос вібрував над столом, поки він крутив у пальцях важку склянку з ромом. — Я завжди знав, що гуртожиток і студентські драми — не твій рівень. Ти створена для розкоші.

Я зробила ковток свого терпко-солодкого коктейлю, збираючись відповісти йому легковажною усмішкою. Мій погляд випадково ковзнув поверх його плеча, у глибину залу, де розташовувалася сусідня відкрита VIP-зона.

Моя усмішка миттєво застигла, а дихання перехопило.

Там, за столиком, відкинувшись на спинку дивана, сидів Даміан.

Він був у чорній сорочці з розстебнутим верхнім ґудзиком, рукава недбало закочені до ліктів. Навколо нього сиділи якісь чоловіки в костюмах — вочевидь, ішли неформальні ділові переговори. Але найгірше було не це. Поруч із ним сиділа приголомшлива, ідеальна брюнетка модельної зовнішності. Вона схилилася до нього майже впритул, поклавши свою витончену руку з червоним манікюром йому на плече, і щось муркотіла на вухо, тихо сміючись.

Усередині мене ніби щось обірвалося.

«Моя суцільна катастрофа... — пролунав у голові його палючий шепіт із тієї ночі, коли ми належали тільки одне одному. — Моя».

Ти називав мене своєю, Даміане? Твої очі тоді палали таким диким, власниканським тріумфом, коли ти знімав із мене сукню. Ти зізнавався, що тобі зриває дах від самої думки, що хтось чужий може мене торкнутися. А тепер... тепер ти сидиш тут, холоднокровно дозволяючи цій ідеальній ляльці виснути на тобі?!

Тієї ж секунди Даміан, ніби відчувши мій погляд фізично, повільно повернув голову.

Наші очі зустрілися крізь напівтемряву залу.

Я побачила, як він завмер. Його обличчя перетворилося на кам'яну маску, але в чорних, як смола, очах спалахнуло таке нещадне, нищівне пекло, що мені забракло повітря. Пальці Даміана міцно стиснули важку кришталеву склянку з віскі, що стояла на столі.

Я перевела погляд на Адріана. Він не був здивований. Простеживши за моїм поглядом, Корсак зустрівся очима з Даміаном, і я побачила, як на його губах розтягнулася повільна, безмежно задоволена, хижа усмішка. Він усе знав. Він знав, що Даміан тут, і привів мене сюди навмисно, щоб розіграти цю партію перед глядачем.

Його абсолютно не бентежила моя напруга чи електрика між мною та іншим чоловіком. Навпаки, його це заводило.

— Хочеш довести йому щось, вогнику? — низько промурмотів Адріан, нахиляючись над столом так близько, що його губи майже торкнулися моїх. — Використай мене. Я дозволяю.

Лють, яка весь вечір тліла всередині мене, вибухнула пожежею. Ти сам відмовився від того, що було між нами, Даміане.

Я не відривала погляду від чорних очей Даміана до останньої секунди. А потім я рвучко заплющила очі, вхопила Адріана за лацкани його піджака і впилася в його губи палким, відчайдушним поцілунком.

Адріан відповів миттєво. Його великі теплі долоні лягли на мою талію, притягуючи мене впритул. Він цілував мене владно, демонстративно, як власник, який мітить свою територію на очах у суперника. А я цілувала його назустріч, вкладаючи в цей дотик усю свою образу.

Трісь!

Різкий, гучний звук битого скла розірвав приглушену музику клубу. За ним почувся переляканий жіночий зойк.

Я різко відсторонилася від губ Адріана і повернула голову. Даміан стояв на ногах. Брюнетка зіщулилася в кутку дивана. На темному полірованому столі валялися гострі уламки товстого кришталю. А з правого, стиснутого в сталевий кулак зап'ястя Даміана просто на білосніжну серветку крапля за краплею падала кров. Він розчавив склянку голими руками.

Він не сказав ні слова. Його погляд — темний, важкий, сповнений абсолютного холоду — востаннє обпалив моє обличчя. Розвернувшись, Даміан стрімким кроком попрямував до виходу з клубу.

— Я знав, що під цим льодом ховається справжня стихія, — задоволено прошепотів Адріан, торкаючись моєї щоки. — Тут стає занадто шумно. Спустимося до мене в люкс? Вип'ємо в тиші.

Мене трусило від адреналіну і випитих коктейлів. Я ледь кивнула, бажаючи лише одного — сховатися від цих поглядів.

Розкішний люкс зустрів нас ідеальною тишею. Адріан розслаблено скинув піджак і потягнувся до мінібару, наливаючи нам ще алкоголю.